27 вересня Воздвиження Чесного й Животворчого Хреста Господнього - одне з великих християнських свят. Історичний зміст цього найдавнішого дванадесятого християнського свята пояснюється по-різному, і при цьому звичайно маються на увазі три події, що відбулися в різний час, але поєднані загальною святинею - Хрестом.

Про першу з цих подій розповідає праця церковного історика Євсевія "Життя Костянтина". Під час боротьби римського імператора Костянтина зі своїм співправителем Максенцієм перед вирішальною битвою на Фламинієвій дорозі (311 рік), коли сили Максенція перевершували чисельністю армію імператора, Костянтин побачив на сонці променистий хрест із написом: "Цим перемагай!" Побачило цей хрест і його військо.

Вночі вві сні імператорові з'явився Ісус Христос і повелів виготовити військовий прапор із хрестом за зразком баченого на небі. Костянтин так і зробив. Здобувши перемогу над Максенцієм, імператор наказав вкласти в руку своєї статуї, спорудженої на головній площі Риму, цей прапор і почав його дуже шанувати. Костянтин прийняв християн під своє заступництво й оголосив віру Христову державною реліґією Римської імперії. Він скасував страту через розп'яття й видав закони на користь Церкви Христової.

Друга подія - основна, її церковна традиція бере за підставу свята Воздвиження - відбулося також у часи Костянтина Великого. Мати його, Олена, будучи вже в 80-річному віці, дбаючи про християнську віру й ремствуючи, що місце страждання Спасителя й інших святинь перебувають у забутті, за згодою сина в 324 році почала подорож у Палестину, відвідала Єрусалим і там знайшла Животворчий хрест Господній.

Єрусалимський патріарх Макарій зійшов на підвищене місце й став показувати народу знайдений Оленою хрест, воздвижуючи, тобто, піднімаючи, його догори. Після віднайдення Хреста Господнього (326 рік) у різних місцях почали будувати на честь його храми. Один з них заснувала сама Олена на місці знайдення хреста в Єрусалимі. Будівництво його було закінчене в 335 році, освячення відбулося 13 вересня, і наступний день, 14 вересня, став святом Воздвиження Хреста Господнього.

Третя подія стосується вже VII століття й пов'язана із тривалою боротьбою Візантійської імперії з Персією. В 614 році перси напали на Палестину, що належала Візантії, розграбували Єрусалим і разом з іншою здобиччю забрали й святиню - Хрест Господній, Хрест пробув у полоні 14 років. В 628 році імператор Іраклій розгромив персів і повернув святиню. Хрест привезли до Єрусалиму, і імператор сам вніс його в храм. З нагоди повернення Хреста Господнього відбувся урочистий молебень, під час якого патріарх знову воздвигнув народові Хрест.

Частки ж святого древа тепер перебувають у різних соборах. Зокрема - в Московському Успенському соборі, та св.Володимирському соборі Києва. Також, відомі святині у інших місцях України.

Святкування Воздвиження Церквою триває дев'ять днів: з вечора 13/ вересня й до 21 вересня (за ст. ст.) або з вечора 27 вересня й до 5 жовтня (за нов. ст.). Посту дотримуються в день Воздвиження Чесного й Животворчого Хреста Господнього (14/27 вересня). У день Воздвиження дозволяється вживати їжу з рослинною олією (молочні страви, яйця та рибу їсти не слід).

Воздвиження Чесного й Животворчого Хреста Господнього.

Про скит Манявський я вперше почула років 12 тому. Ця назва у мене асоціювалася з дієсловом манити, тобто кликати приваблювати. Потім мене повезли до цієї історичної пам'ятки-музею мої франківські друзі. Ані душі - тільки нас четверо і дядечко сторож. Вразила келія над урвищем, внизу якого тривожно шумів гірський потік, ніби підганяв: ідіть і повертайтесь в кращі часи.

Я повернулася минулого року з молитвою до вже чинної старої церкви. Усю службу чомусь плакала - не з надривом, а якось дуже легко... Але плакала. Зі мною в храмі Господньому таке часто буває: від урочистості обряду, від велелюддя, від церковної хорової пісні, від очікування Божої ласки...

У свято Воздвиження Чесного (Животворчого) Хреста приїхала сюди з прихожанами храму Трьох святителів - Університетської церкви, як її всі ще називають, - та зі студентами філософсько-теологічного факультету ЧНУ і їх наставником отцем Миколою Лагодичем. Зізнаюся - такого велелюддя і такої урочистої, небесно-піднесеної служби я ще не бачила! Недостатньо знаю назви всіх священнодійств, що відбуваються в храмі, але впевнено скажу: до Господа піднести серця свої людям допомогли молитви за Божественною літургією та покаяння у таїнстві сповіді.

Усі молилися ревно, світили вогнями свічечки за душі померлих і здоров'я сущих, уповали до Бога і просили ласки Його до родини і держави, до друзів і ворогів, які часто не відають, що творять...

А якими натхненними були оповіді-проповіді про походження і значення свята Воздвиження Хреста Животворчого! Спокійно, умиротворено, академічно точно і доступно говорив священик з Чернівців Микола Лагодич. З глибоким переконанням християнського віровчення, почуттям свого високого душпастирського обов'язку навертати заблуканих і зміцнювати вірних звернувся до паломників священноархимандрит Манявської обителі архієпископ Івано-Франківський і Галицький Іоасаф.

Як людина світська, а отже грішна, не можу не сказати, що мене трохи дивувало, що люди під час служби весь час «рухались» - то до свічників, то надвір, то знову в церкву, то із записками, а то ближче до вівтаря... Чи були вони зосереджені на молитві і думці про Бога? Мабуть, були, бо інакше не прибули б у монастир «Скит Манявський» із країв близьких і не дуже...

Хоча, як на мене, скит потребує ще й тихої, заглибленої в себе молитви. Точніше, тут можна помолитися тут будь-коли - коли покличе душа. Це особливе, богообране місце. І дякую Господу, що я його знаю. І що цього разу молилася туту разом зі своїми студентами-теологами.

Дивитись інші фотографії >>

Надія Бабич

рофесор кафедри історії і культури української мови.