6 березня 2008 року на Богословському відділенні КПБА при ФТФ ЧНУ ім. Ю. Федьковича відбулась презентація книги викладача Богословського відділення доц. прот. Михайла Марусяка "Книга Одкровення апостола Іоана Богослова". На презентації були присутні викладачі та студенти філософсько-теологічного факультету. У своїй промові отець Михайло сказав, зокрема, таке: "Пророчу книгу Нового Завіту Апокаліпсис приписують перу апостола-євангеліста Іоана Богослова. Звідси і друга назва книги - „Одкровення апостола Іоана Богослова".
Приналежність цієї книги перу улюбленого учня Ісуса Христа, авторові четвертого Євангелія і трьох соборних послань має неабияке значення для кожного християнина. Однак не завжди і не всі з цим погоджувалися. Ані в Євангелії, ані в соборних посланнях Апостол людним словом не обмовився щодо свого авторства. В Одкровенні ж така вказівка зустрічається неодноразово. На початку книги читаємо: „ Одкровення Ісуса Христа, яке дав Йому Бог, щоб показати рабам Своїм, чому належить статися невдовзі. І Він показав, пославши його через Ангела Свого рабові Своєму Іоану, котрий засвідчив слово Боже, і свідчення Ісуса Христа, і що він бачив " (Одкр. 1,1-2). Далі у тексті книги зустрічаються вирази „я, Іоан, брат ваш... " (Одкр. 1,9); „я, Іоан, бачив і чув це... " (Одкр. 22,8).
Саме це викликало чимало заперечень і сумнівів щодо приналежності книги перу апостола-євангеліста Іоана Богослова. Тому до ІІІ століття Східна Церква не вносила книгу Одкровення до канону священних книг. І навіть у IV столітті святитель Євсевій Кесарійський, який розділив усі відомі йому книги на чотири категорії, хоч і відніс її до загальновизнаних книг, однак, зважаючи на тогочасні суперечки, зробив помітку: „Якщо бажаєте".
На захист думки, що книга належить перу апостола Іоана Богослова, насамперед виставляється те, що священний письменник, називаючи своє ім'я, водночас вказує, що він був у засланні „ на острові, званому Патмос, за слово Боже і за свідчення Ісуса Христа " (Одкр. 1,9). Церковне передання не знає жодного Іоана, який би був засланий на острів Патмос, крім апостола Іоана Богослова. Після успіння Пречистої Діви Марії (а саме тоді в Юдеї розпочалися особливо жорстокі переслідування християнства) апостол Іоан Богослов, покинувши Єрусалим, пішов до Малої Азії і, за переданням, після мученицької смерті апостола Павла місцем проповіді обрав місто Ефес. За правління римського імператора Нерона (54-68 рр.) за проповідь Христового благовістя, а особливо за проповідь Його Воскресіння та звершувані численні чудеса, завдяки яким язичники масово приймали хрещення, апостола Іоана було ув'язнено, приведено до Риму і після жахливих тортур заслано на острів Патмос.
Водночас сумніви щодо богодухновенності книги Одкровення були пов'язані із виникненням хіліазму, послідовники якого посилалися в основному на слова цієї книги, а особливо на авторитет улюбленого учня Спасителя апостола Іоана Богослова. Тому, щоб довести помилковість хіліастичних ідей, висували версію, що книга написана не Апостолом, а якимось пресвітером Іоаном. Цієї думки, зокрема, дотримувався Діонісій Александрійський. На початках в деякій мірі його підтримував навіть святитель Євсевій Кесарійський. При цьому посилалися на те, що ця книга відсутня в сирійському перекладі Пешито і канонах (переліку священних книг) Лаодикійському та Кирила Єрусалимського.
Однак будь-які сумніви щодо автентичності книги Одкровення безпідставні. Той же Діонісій Александрійський ставиться до книги з належною пошаною, вказуючи: „Я не смію відкидати цю книгу, особливо тоді, коли більшість із братів високо цінують її. Я думаю, що вона перевершує моє сприйняття і містить в собі деякі чудні й таємничі пізнання вищих речей"1. Посилання на те, що книга Одкровення відсутня в сирійському перекладі Пешито і канонах Лаодикійському та Кирила Єрусалимського теж безпідставні. Вище вказані канони використовувалися для читання під час богослужінь, тоді як книга Одкровення у богослужіннях не використовувалася і не використовується й зараз.
Відсутність книги Одкровення Іоана Богослова в сирійському перекладі Пешито не означає, що її не знали в Сирійській Церкві. Наприклад, св. Єфрем Сирін, представник Сирійської Церкви, визнавав богодухновенність книги і неодноразово цитував її у своїх творах.
Не викликала сумніву достовірність книги Одкровення й у малоазійських церков, яким вона була адресована, про що свідчать святі Юстин Філософ, Мілітон Сардійський, Феофіл Антиохійський, Полікарп Ефеський, Аполоній Ефеський, Климент Александрійський, Іриней, який був вихідцем із міста Смирни і був ознайомлений із переданнями Смирнської Церкви, а також святителі Григорій Богослов, Кирил Єрусалимський. На свідчення останніх посилається св. Андрій Кесарійський, який пише: „Подальші судження про цю богодухновенну книгу вважаю абсолютно непотрібними, бо її достовірність засвідчили блаженний Григорій Богослов і Кирил, і ще древніші: Паиій, Іриней, Мефодій та Іпполит".
У Західній Церкві щодо богодухновенності і приналежності книги Одкровення перу апостола Іоана Богослова знаходимо свідчення у „Мураторієвому фрагменті", де, зокрема, є такі слова: „Іоан в Апокаліпсисі хоч писав семи церквам, однак звертається до всіх". Блаженний Ієронім у свій час писав: „Наслідуючи погляди стародавніх письменників, визнаю послання до євреїв і Апокаліпсис як канонічні і церковні писання"."
Учасники презентації особливо звертали увагу присутніх на те, що книга Одкровення апостола Іоана Богослова, або за її другою назвою - Апокаліпсис, - це пророча книга Нового Завіту, в якійсвященний письменник через розкриття явлених йому Господом дивних видінь, сповіщає майбутні долі світу і людства, а тому слід пам'ятати кожному, що довільно тлумачити зміст цієї книги Церква не дозволяє.