22 листопада 2013 року з благословення завідувача Богословського відділення КПБА при філософсько-теологічному факультеті Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича доц., прот. М.Щербаня, на базі філософсько-теологічного факультету, з ініціативи викладачів та студентів факультету відбувся вечір-пам’яті присвячений ,,Голодомору-геноциду 1932-1933 рр.”.

Захід розпочався із хвилини мовчання за всіх голодом заморених, опісля чого зі вступним словом до присутніх звернулася організатор заходу – Ірина Володимирівна Горохолінська – к.ф.н., асист. кафедри релігієзнавства та теології. У своєму виступі, вона нагадала, що Голодомор 1932–1933 років – масовий, навмисно організований радянською владою голод, який призвів до багатомільйонних людських втрат у сільській місцевості на території Української СРР, викликаний свідомими і цілеспрямованими заходами вищого керівництва Радянського Союзу і Української СРР на чолі зі Сталіним, розрахованими на придушення українського національно-визвольного руху і фізичного знищення частини українських селян.

Далі, сценарій вечору-пам’яті жертв голодомору продовжив студентський актив факультету. Перший вірш – Сусол Анна (2 курс, філософія), ведуча – Морська Софія (2 курс, філософія), доповідач 1 – Пукіш Олег (2 курс, філософія), 2 вірш – Трегубов Денис (2 курс, філософія), доповідач 2 – Мельничук Анастасія (2 курс, культурологія), 3 вірш – Череп’юк Володимир (2 курс, богослов’я).

На завершення заходу, присутні мали змогу переглянути 25-ти хвилинний фільм, який змальовує страшні часи голодомору, а також подискутувати щодо трагічних наслідків тогочасних подій.

Окрім студентства, на заході були також присутні: доц. Мизак Н.С., доц. Бродецький О.Є., асист. Гутковська І.В., асист. Бойчук Н.В., викл., дияк. І.Луцан, асист. Мудраков В.В.

СЦЕНАРІЙ ВЕЧОРУ-ПАМЯТІ ЖЕРТВ ГОЛОДОМОРУ

(на проекторі відображається «1» слайд-шоу «Голодомор 33»)

Читець 1 (Сусол А.):

О Господи! Твої всі небеса, 
І вся земля, і ми, і хліб, і душі. 
Але пітьмою вкрилася земля, 
Яка ніяк з країв наших не рушить. 
Ти бачиш світ й народ наш повсякчас. 
Підносимо аж до небес благання: 
Священний хліб з молитви «Отче наш» 
Забрали... Якимсь дивним покаранням... 
І виривали зернята із рук 
Малих дітей, голодних, що ледь дишуть... 
О Боже! Вже не витримало мук 
Чимало... В їх дворах тепер лиш тиша.... 
Ти бачиш, Боже сльози матерів, 
Які налили чашу вже до неба... 
Саджають вже за п’ять лиш колосків... 
А нам хоч їх би... Більше і не треба... 
Село вмирає... Бачив Ти дітей, 
Що напівмертві падають під тином? 
Їм зернятко – немов з небес елей... 
Прости за все нас, неньку – Україну, 
Прости усіх... Не віднімай життя... 
Які ж худі ті материнські руки.... 
Вже завтра і не втримають дитя... 
Та що дитя... Малі худенькі муки... 
А їх за що? Не бачили іще 
Вони ні світу, ні добра, ні волі, 
Ні правди... Скільки їх щодня везе 
Та бричка... І скидає десь на полі... 
Катам нашим прощення я прошу. 
Прости, як нам, їм всі гріхи злостиві. 
Ось знову посилаєш нам дощу... 
Чи той це дощ, який всі біди змиє? 
А ще уклінно дякую щодня, 
Що ще живу. Ще дай, прошу, нам віку, 
Всій Україні, що твоє дитя 
З Голодомору крил. 
Амінь. 
Навіки.

(запалюється свіча)

Ведучий:

Кажуть, що минуле не належить нікому зокрема. Воно – надбання нинішніх і майбутніх поколінь, бо саме їм належить винести з нього всі найсерйозніші уроки, щоб подібні людські трагедії не повторилися. Ніде і ніколи! Пам'яті мільйонів українських селян, які загинули мученицькою смертю від голоду, заподіяного сталінським тоталітаризмом у 1932-1933 роках. Пам'яті українських сіл і хуторів, які щезли з лиця землі після найбільшої трагедії XX століття, присвячуються ці хвилини.

На вшанування світлої пам’яті жертв голодомору в Україні 1932 – 1933 роках оголошую хвилину скорботи.

(звучить метроном)

Дякую!       

До слова із історіософським осмисленням причин та наслідків Голодомору 33-го року запрошуємо студента 2 курсу напряму підготовки «Філософія» Пукіша Олега.

Пукіш Олег:

(виступ до 10 хвилин)

_____________________________________________________________________________

(на проекторі відображається «2» слайд-шоу «Голодомор 33»)

Читець 2 (Трегубов Д.):

Я ще не вмер…
Ще промінь в оці грає.
В четвер мені пішов десятий рік.
Хіба в такому віці помирають?!
Ви тільки поверніть мене на бік.
До вишеньки.
В колиску ясночолу…
Я чую запах квітів. Я не вмер…
А небо стрімко падає додолу.
Тримайте хтось,
Хоча б за коси верб.
Куди ж ви, люди, людоньки, куди?!
Окраєць ласки.
Чи хоч з печі диму?
В клітинці кожній – озеро води.
Я ще не вмер.
…Усі проходять мимо.
…А житечко моє таке густе.
…А мамина рука іще гаряча.
Вам стане соромно колись за те.
Та я вже цього не побачу.

Ведучий:

Сьогодні – час очищення і ми починаємо осмислювати самі себе: що з нами сталося?  Сміливішає пам’ять, мужніє душа, розковується свідомість, звільнена від страху. На десятиліття можна засекретити архіви, приховати викривальні документи, замести сліди злочинів, переписувати історію на догоду диктаторові чи скороминущому ідеологічному божкові. Але з пам’яттю народу нічого не вдієш. Ця пам'ять в його піснях, віршах, літературних творах, картинах, ця пам'ять – це пам'ять не мозку, а серця.

До слова з оглядом книги пам’яті жертвам голодомору – культурного надбання нашого українського народу, запрошується студентка 3 курсу напряму підготовки «Культурологія» ____________________

Студентка:

(виступ до 7 хв)

_____________________________________________________________________________

(на проекторі слайд-шоу «3» «Голодомор»)

Читець 3 (Череп'юк В):

Ти кажеш не було голодомору?

І не було голодного села?

А бачив ти в селі пусту комору,

З якої зерна вимели до тла?

Як навіть мариво виймали із печі

І забирали прямо із горшків.

Окрайці виривали з рук малечі,

із торбиночок нужденних стариків?

Ти кажеш, не було голодомору?

Чого ж тоді, як був і урожай,

Усе сиціль викачували з двору,

– Греби, нічого людям не лишай!

Хто ж села, вимерлі на Україні,

Російським людом поспіль заселяв?

Хто? На чиєму це лежить сумлінні?

Імперський молох світ нам затуляв!

Я бачив сам оту зловісну пору

І пухлих, і померлих на шляхах.

І досі ще стоять мені в очах...

А кажеш – не було голодомору?

Ведучий:

Трагічні  події  1932-1933 рр. вписали чорну й ганебну «славу» тоталітарної держави в життя  українського народу навічно. Пам`ять про ті часи вкарбувалась у свідомість наших співвітчизників назавжди, вона болем проймає серця людей, є насправді невмирущою і передаватиметься з покоління в покоління.          

Голодомор завдав удару по глибинних основах української нації. Трагічні жнива скорботи відібрали в українського народу 10 млн. життів. Голодомор має чотири виміри: політичний, національний, історичний, світовий.          

Міжнародна спільнота засудила Голодомор 1932-1933 рр. в Україні в офіційному документі 58-сесії Генеральної Асамблеї  ООН – спільній заяві з нагоди 70-х роковин  Голодомору 1932-1933 рр. в Україні, яку  підписали більше 40 держав світу і підтримали 25 держав ЄС. Кожне покоління українців має знати правду про голодомор і засвоїти його уроки. У фальсифікаторів історії завжди одна мета – допомагати авторитарним режимам маніпулювати свідомістю своїх громадян, тримати їх у сліпоті й покорі. Найбільшою ж кількістю міфів обросла тема Голодомору 1932-1933 років. Очевидно, вона є надто важливою для ідейних нащадків організаторів тієї події.

Ви ж можете зробити власний висновок про ті події… Пропонуємо вашому перегляду 20-хвилинний фільм, опісля якого запрошуємо всіх до дискусії.

(демонструється фільм)

Прес-служба

Богословського відділення