15 березня 2020 року, в другу неділю Великого посту, в день, коли Православна Церква по-особливому вшановує пам’ять святителя Григорія Палами, архієпископа Фесалонікійського, в усіх університетських храмах (ЧНУ ім. Ю. Федьковича) були відслужені уставні богослужіння.

У домовому храмі університету на честь святого великомученика Іоанна Нового (Сучавського) о 6-00 год. звершено сповідь мирян, часи й Божественну літургію.

Цього ж дня, в храмі Трьох Святителів було відслужено: часи 3-й, 6-й, Божественну літургію та літію за померлих.

Недільне богослужіння очолив архієпископ Чернівецький і Хотинський Герман у співслужінні настоятеля храму прот. Миколи Щербаня, клірика храму прот. Миколи Лагодича, протодиякона Михайла Грубняка, дияконів Миколи Федорюка та Сергія Маковія.

Багато віряни приступили до таїнств сповіді та причастя Святих Христових Таїн.

Після відпусту з проповіддю до присутніх у храмі звернувся Високопреосвященніший владика Герман.

Завершилося урочисте богослужіння уставним многоліттям.

Також цього ж дня у Свято-Покровському храмі недільне богослужіння звершив настоятель храму свящ. Миколай Шкрібляк.

Після євангельського читання свящ. Миколай виголосив проповідь на тему євагельського читання.

СЛОВО

Святителя Григорія Палами про піст

Приємний для очей вид спокійного моря, освітленого променистим світлом, і сяючого, і осяяного, і відбиваючого дзеркальною поверхнею світло. Але набагато відрадніше не тільки бачити, а й говорити Церкві, зібраній в Бозі, вільній від сум’яття, і таємниче осяяній божественним світлом […]. Отже, оскільки благодать Духа дарувала мені сьогодні це втішне видовище і ви стоїте з нами, проводячи дні і ночі в храмі Божому і в його дбайливій опіці, що не має ні в чому нестачі, то можливо уявити собі вас, як якісь дерева нетутешнього світу, насадженого біля джерел вод Духа. Ось і я також посприяю, по силі, тому зрошенню, являючи вам очевидніше на показ ті хитрощі, якими ворог нашого спасіння силкується всілякими способами зробити непридатним не тільки піст, а й молитву нашу.

Браття, є і іншого роду пересичення і погане пияцтво, яке буває не від їжі і не від напоїв та задоволень, що з них випливають, але від гніву на ближнього і ненависті, і злопам’ятства і зла, що випливає з них, про які й Мойсей говорить у пісні: Вино їхнє – їдь гадюча, погубна отрута гадів (Втор. 32, 33). Тому також і пророк Ісая каже: Горе п’яним без вина (пор. Іс. 29, 9); і ще він перестерігає, кажучи так: Ви постите на те, щоб правуватися та сваритись (58, 4). А тим, хто постить в такому стані, він говорить як би від імені Господа: Схиляти голову, немов тростина – чи це назвеш ти постом Господеві вгодним? І ще: Коли помножуєте молитви ваші, я їх не чую. Коли ви простягаєте руки ваші, я відвертаю від вас очі мої (пор. 58, 5; 1:15). Отже, такого роду пияцтво випливає з ненависті, а влучніше сказати звичайно, що задля того, щоб Бог від нас відвернувся, диявол намагається викликати в молільників і посників пам’ять провин проти них і доказами спонукає їх до злопам’ятства та загострює мову до лихослів’я, роблячи їх такими, як Давид описує людину, що молиться в злобі: Ввесь день ти мислиш про погибель; язик твій – немов гостра бритва (пор. Пс. 51, 3); і він благає Бога звільнити його від подібних людей, кажучи: Визволь мене, о Господи, від людини лукавої, чоловіка неправедного, бо гострять язики свої, мов гадюка; отрута змії на устах їхніх (пор. Пс. 140, 1.3).

Але ми, браття, під час посту і молитви, молю, якщо коли і справді щось мали проти кого-небудь, пробачмо і будемо сповнені любові, більше того – слідкуймо один за одним з метою спонукання до любові і добрих справ та говорячи добре один про одного, і в самих собі міркуючи і думаючи благе перед Богом і перед людьми – щоб нам постити похвальним і непорочним постом, і щоб на його підставі наші прохання були благовислухані Богом, так щоб, по благодаті, належним чином і Отцем Його іменувати і могти зі сміливістю говорити Йому: Отче, прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим (Мф. 6, 12). По дії зловмисника проти наших душ ще й інша трапляється непридатність в нашій молитві та пості, а саме та, яку мав фарисей, який постив і молився, а проте відісланий був без плоду (сього діяння). Але ви, відаючи, що всякий гордовитий є нечистим і неприйнятним перед Богом, і що ми, будучи боржниками Богові в багатьох і великих речах, і наважуючись віддати якусь найменшу частину боргу, повинні поститися і молитися з жалем серця та самодоріканням, залишаючи в нехтуванні, як би не існуюче, те, що позаду, прямуючи ж до того, що попереду – щоб наш піст був чистим і богоугодним та щоб в храмі Божому зберігали ми увагу і витримку.

Є й інший спосіб дій лукавого, який робить наш подвиг посту і молитви безплідним; він полягає в тому, щоб переконати нас здійснювати його з мотивів марнославства і з лицемірством. Тому ще перестерігає Господь в Євангелії, кажучи: Увійди у свою кімнату, зачини за собою двері й молись Отцеві твоєму, що перебуває в тайні, а Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі (Мф. 6, 6).

Це Він говорить не тому, що заповідає відвертатися від зібрань у храмі і (спільної) молитви та псалмоспіву; бо в такому випадку не говорив би тоді Йому псалмопівець-пророк: Хвалитиму Тебе серед громади (Пс. 22, 23); і: Я між людьми, о Господи, буду Тебе хвалити і між народами буду Тобі співати (Пс. 57, 10); і: Обітниці мої виконаю перед тими, що Тебе бояться, Господи (пор. Пс. 22, 26); і до нас: Благословіть Бога на зборах (Пс. 68, 27); і: Ходіте, поклонімся і ниць припадім; припадімо на коліна перед Господом Богом нашим (пор. Пс. 95, 6). А на інші, не менш піднесені приклади, нині не дозволяє час; але от в чому полягає те, чому вчить Господь про молитву потай: молитва, чинена наодинці і в себе вдома, і навіть на ложі, спонукає до молитви, яка відбувається в Церкві; подібно до того, як молитва, звершувана внутрі, в умі, спонукає до молитви на устах; бо той, що бажає помолитися в той час, коли прийшов у храм Божий, між тим якщо ні вдома, ні по дорозі або в зборах аж ніяк не проявляє старання в молитві, не буде істинно молитися ні тоді, коли предстоїть в храмі Божому. Це псалмопівець являє після того, як сказав: Бадьорим стало моє серце, Боже, – додаючи: Заспіваю і співаю в славі моїй (пор. Пс. 57, 8); і в іншому місці: Коли згадаю на моїй постелі Тебе, під час нічних чувань розмишлятиму про Тебе (Пс. 63, 7). Але й: Коли ж ви постите, – говорить Христос, – не будьте сумні як лицеміри: бо вони виснажують своє обличчя, щоб було видно людям, мовляв, вони постять. Істинно кажу вам: вони вже мають свою нагороду. Ти ж, коли постиш, намасти свою голову й умий своє обличчя, щоб не показати людям, що ти постиш, але Отцеві твоєму, що перебуває в тайні; і Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі (Мф. 6, 16-18).

О, незрівняне ні з чим чоловіколюбство! Тому що цими словами Господь належним чином явив нам майбутній вирок на майбутньому суді і постанову Його, щоб ми здобули там кращий вирок і кращу долю. Бо тим, які з марнославних спонукань, а не заради Нього, ведуть благий спосіб життя, Він, звичайно, тоді скаже цими ж словами, які внаслідок (такого життя) нині Він каже: «Ви прийняли вашу нагороду за часу життя вашого»; як і Авраам сказав тому багачеві в полум’ї: Ти одержав твої блага за життя свого (Лк. 16, 25). Але тим, які у вправлянні в чеснотах мають на увазі виключно Його, Він каже, що віддасть їм явно, тобто в подібному такому видовищі; воздасть їм благословення і спадок, і радість, і насолоду чисту та вічну; і не бажаючи, щоб хто-небудь позбувся сього, Він, що хоче, щоб усі спаслися і в пізнання істини прийшли, нині являє, як я сказав, Свій неупереджений і незмінний вирок, показуючи, що синами Божими є тільки ті, які знехтували людську славу. Тому-то в одному з висловів Він говорить про те і про інше: Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі; щоби тих, що погорджують пустою і людською славою, явити і створити усиновленими Собі і спадкоємцями; а людей не того ж духу, як і тих, що не покаються, виключити з синівства.

Господь говорить це для того, щоб не для погляду людей ми молилися і постили, внаслідок чого від сього ніякої користі не буде: працю посту і молитви стійко витримаємо, а нагороду втратимо! Намастити же єлеєм голову, – каже, –  і вмити обличчя, тобто не піклуватися про те, щоб обличчя було блідим, та не бути неохайними і з немитою головою, оскільки таке може здаватися як наслідок накладеного на себе посту і презирства до тіла, і таким чином можна придбати похвалу від людей; бо так робили фарисеї, постивши. Тому очевидно вони й виявилися чужими Христовій Церкві і Господь суворо забороняє (нам) уподібнюватися їм. Може бути, хтось піднесено скаже, що тут під «головою» слід розуміти голову душі, тобто ум, як начальницький, а під «обличчям» – уяву, в якій зосереджуються враження, одержувані від почуттів, і нам, якщо ми правильно звершуємо піст, слід помазати голову єлеєм, тобто наш ум зробити милостивим, а наше обличчя, тобто уяву –  омити від ганебних і нечистих помислів, і гніву та всього поганого; бо такого роду і таким чином звершений піст не тільки погані пристрасті, але разом і збудників і будівничих цих пристрастей – демонів, призводить до втечі і осоромлює та до числа Ангелів зараховує тих, хто постить, перемінюючи їх в Ангелів, і робить тих хранителями їх і схиляє на допомогу та на сприяння їм. Так колись разом з трьома юнаками у Вавилоні, прикрашеними стриманістю і постом, посеред вогню було видно і четвертого, який зберігав їх неушкодженими і чудесно зрошував їх. Так Даниїлу, що звершував багатоденний піст, представ Ангел, який умудряв його та сповіщав йому майбутнє. Так в інший раз, коли він молитвою і постом загородив пащі левам, Ангел через велику відстань переніс по повітрю Пророка (Авакума), що ніс йому їжу. Так і в нас, тих, що вчиняють разом тілесний і духовний піст та моляться, сприянням благих Ангелів, вогонь тілесної пристрасті буде погашений і гнів буде приборканий наче лев, і ми станемо учасниками пророчої їжі в надії майбутніх благ і у вірі та в умовому спогляданні, і нам буде дано наступати на гаспида, і скорпіона, і на всю силу ворожу.

А не такого роду піст і не таким чином звершуваний більш властивий злим ангелам: бо їм властиве неспоживання їжі, пов’язане з гнівом і ненавистю, та зарозумілість і спротив Богу, а ми, будучи рабами і служителями Добра, протистіймо їм. Бо не є наша боротьба проти тіла й крови, – говорить Апостол, а проти начал, проти властей, проти правителів цього світу темряви, проти духів злоби в піднебесних просторах (пор. Еф. 6, 12). Звичайно, будемо вживати в спротив їм не тільки піст, але й панцир праведності для нашого захисту і шолом спасенної милостині, і щит віри, ще ж і наймогутніший в обороні меч духовний, яким є спасенне слово Боже до нас; тому що таким чином нам належить вести доблесну боротьбу і зберегти непорушною віру, і погасити всі розпалені стріли лукавого, і показавшись переможцями у всьому, отримати небесні і святі вінці, радіючи разом з Ангелами в Самому Христі Господі нашому, Якому належить всяка слава, влада, честь і поклоніння, з безначальним Його Отцем і Всесвятим, і Благим, і Животворящим Духом, нині і повсякчас і на віки віків. Амінь.

Святитель Григорій Палама, Гомілія 7, інша про Піст