20 грудня 2020 року, в двадцять восьму неділю після П’ятидесятниці, Високопреосвященніший архієпископ Чернівецький та Хотинський Герман по завершенні Божественної Літургії в університетському храмі Трьох Святителів звершив освячення ікон священносповідника Никодима та  священномученика Петра.

Ці святі угодники були випускниками Православного богословського факультету Чернівецького університету.

Ікони написані за ініціативи студентського товариства «Academia Ortodóxa» та з благословення Архієпископа Германа за фінансової підтримки парафіян університетського храму Трьох Святителів.

Священносповідник Никодим (Мілаш),

єпископ Далматинський та Істрійський Буковинської Митрополії

(1845–1915)

День пам’яті: 20 березня (місцеве шанування в Далмації) в день кончини,

 21 вересня (місцеве шанування в Далмації) в день перенесення мощей з Дубровника в Шибеник в 1930 році.

В миру Микола Мілаш, народився 16 квітня 1845 року в місті Шибеник в Далмації, Австрійська імперія (нині Хорватія).

Початкову і гімназійну освіту здобув в рідному місті, а потім закінчив Карловацьку духовну семінарію. Згодом студіював на філософському факультеті Віденського університету. У 1867 році з благословення свого духовного батька єпископа Стефана (Кнежевич) поїхав в Росію і поступив в Київську духовну академію, яку закінчив в 1871 році зі ступенем кандидата богослов'я. У тому ж році він був удостоєний ступеня магістра богослов'я за роботу «Переваги Православної Церкви до XIV століття.»

У 1873 році, на Різдво Христове, в Києві став рясофорним ченцем, а в 1875 прийняв постриг в мантію з ім'ям Никодим. Далі був висвячений у сан ієромонаха, а потім зведений в сан архімандрита. Повернувшись на батьківщину в 1874 році, став викладачем церковного права і практичного богослов'я в Задарської духовної семінарії. Згодом отримав ступінь доктора богослов'я на православному богословському факультеті Чернівецького університету.

У 1886 році на запрошення сербського уряду взяв участь у реформуванні Белградської духовної семінарії, ректором якої був призначений. Після року на цій посаді, повернувся в рідну Далмацію, де протягом 16-ти років був ректором Задарської семінарії.

У 1890 році по смерті єпископа Стефана (Кнежевич) був хіротонізований на єпископа Далматинського та Істрійського. Ставши архієреєм, був змушений направити всі сили на протистояння нав'язування унії. Крім виступів із закликами зберігання вірності Православної Церкви він в своїй монографії простежив долю Православ'я в Далмації з 55 по 1849 роки.

Навколо єпископа постійно плелися інтриги по його зміщення і в результаті, 21 грудня 1911, він був змушений подати прохання про відставку, яке було задоволено.

Останні роки життя провів у Дубровнику.

Помер він в Велику П'ятницю, 2 квітня 1915 року. Владику спочатку поховали в Дубровнику. У 1930 році останки шанованого владики були перенесені в храм Преображення Господнього в його рідному Шибенике.

2 жовтня 2012 роки за Божественною Літургією був прославлений як місцевошанованих святих Далматинської єпархії в лику священносповідників. Службу очолював єпископ Далматинський Фотій (Сладоевіч).

Священномученик Петро (Зімоніч),

митрополит Дабробоснійскій

(1866–1941?)

День пам’яті: 4 вересня / 17 вересня

В миру Петро Зимонич, народився 24 червня 1866 в містечку Грахово в родині відомого священика і воєводи Богдана Зімоніча – героя знаменитого герцеговинського повстання 1875 року.

Здобувши початкову освіту в рідному домі, він в 1883-1887 роках навчався в духовній семінарії в Рельево, а в 1887 році вступив на Православний богословський факультет в Чернівцях.

У 1892 році він з успіхом захищає диплом, після чого проводить рік у Віденському університеті.

З 27 жовтня 1893 року - доцент, а з 14 жовтня 1895 року - професор в богословському училищі в Рельєве. Невтомний трудівник і талановитий педагог, він користувався особливою любов'ю семінаристів. Його вирізняла особлива скромність, люб'язність в поводженні і щирість.

6 вересня 1895 року приймає чернечий постриг з ім'ям Петро в монастирі Жітомісліч, на наступний день висвячений в сан ієродиякона, а через день - в ієромонаха. 20 липня 1901 року ієромонах Петро отримав призначення на місце консисторіального радника Дабра-Боснійської митрополії, в 1903 році був возведений в архімандрити. На посаді радника консисторії отця Петра застало обрання митрополитом Захолмско-Герцеговінскім. Звістка про його обрання була зустрінута в православної Герцеговині з особливим натхненням. 27 травня 1903 року в кафедральному соборі Мостара відбулося хіротонія нового владики.

Йому належало відновлювати запущену єпархію і одночасно вести з австрійською владою боротьбу за сербську автономію в сфері освіти. Боротьба ця певною мірою закінчилася до 1905 року, після чого митрополит Петро зміг більше часу присвятити роботі церковних органів, будівництві храмів та організації сербських шкіл. Крім численних храмів, їм був побудований великий митрополичий двір в Мостарі, а в монастирі Жітомісліч відкрито чернече училище.

Але політичні зміни тих років погіршили становище Православної Церкви і сербського народу в Боснії і Герцеговині. Що мали до цього статус колонії, Боснія була аннексована Австро-Угорщиною в 1908 році, і австрійсько-сербське протистояння посилилося. Череда Балканських воєн загострила ситуацію на всьому півострові, і, нарешті, спалахнула Перша світова війна. Її початок ознаменувався терором щодо православного духовенства. Кілька священиків ввіреній владиці Петру єпархії були вбиті або закінчили дні в концентраційних таборах. Сам він залишався на своїй кафедрі і робив все, щоб полегшити становище пастви. Під час кризи, що вибухнула під час війни та голоду владика збирав дітей і відправляв їх в більш благополучні райони.

З 1918 року Боснія і Герцеговина увійшли до складу новоствореного Королівства сербів, хорватів і словенців (з 1929 року – Королівство Югославія) і владика Петро активно включився в роботу по об'єднанню колись розрізнених частин Сербської Православної Церкви. Після смерті митрополита Дабрабоснійського Євгенія (Летиція) новим митрополитом був обраний владика Петро, продовжуючи при цьому здійснювати адміністративне управління Захолмско-Герцеговінською єпархією. На новій посаді Він був затверджений 7 листопада 1920 року указом югославського короля Олександра Карагеоргійовича. Його діяльність як і раніше була спрямована на євангельське благовістя, проповідь миру і добросусідства в багатонаціональній Боснії.

За час його керування митрополією було побудовано і освячено безліч нових храмів. У планах у митрополита було будівництво семінарії в Сараєво. У Дабрабоснійської митрополії плідно діяло «Братство святого Сави», яке займалося розповсюдженням книг і журналів релігійно-морального змісту і організацією лекцій. Під керівництвом Церкви здійснювалися благодійні акції, діяли дитячий будинок і їдальня для сиріт. Особливу увагу владика приділяв викладанню Закону Божого. Владика Петро встановив у відносинах з духовенством і народом дивну гармонію, Він висвятив близько 40 священиків.

За свою працю владика отримав кілька державних нагород.

Коли після смерті патріарха Варнави (Росича), в 1938 році, проходили вибори нового предстоятеля Сербської Церкви, ім'я владики Петра було в числі найбільш вірогідних кандидатів на патріарший престол.

6 квітня 1941 року відбулася напад Німеччини та її союзників на Югославію. В цей же день Сараєво, поряд з Белградом і іншими містами, піддалося сильному бомбардуванню німецькою авіацією. Через сильні бомбардувань владика за наполяганням своїх наближених на деякий час покинув Сараєво, але вже 21 квітня знову повернувся. У Сараєво вже діяли загони хорватських усташів, всюди проходили арешти і погроми. Він уже знав про трагічну загибель свого побратима – єпископа Банялукського священномученика Платона (Йовановича), але відмовився покинути паству.

 27 квітня 1941 року офіцери гестапо провели обшук в будівлі митрополії. На початку травня 1941 року усташський комісар Боснії, католицький священик Божидар Брали подзвонив митрополиту Петру і вимагав дати розпорядження православного духовенства і церковним громадам не використовувати кирилицю. Написи на офіційних документах і печатках повинні були бути терміново замінені на латиницю.

 Тверда позиція православного архіпастиря проявилася і в відмову здійснювати подячний молебень на честь глави усташської держави Анте Павеліча. Віддаючи собі звіт в тому, що відбувається, владика очікував арешту в будь-який момент, але на поради про від'їзд відповідав відмовами.

12 травня 1941 року поліцейські агенти вивели владику Петра з митрополії в своє управління. Через три дні владику привели в митрополію, де було проведено опис грошових коштів та вилучено панагії, нагороди та цінні папери. 17 травня митрополит Петро був доставлений в Загреб і поміщений в поліцейську в'язницю.

За свідченням одного з його співкамерників, незважаючи на сильну втому і похилий вік, владика тримався мужньо і своєю поведінкою впливав на настрій інших заарештованих.

З Загреба владику перевели в табір Керестенац, де його поголили, відняли мантію і піддали жорстоким знущанням. Пізніше митрополит Петро був відправлений до концентраційного табору Госпіч, де його знову чекали тортури і знущання. За свідченням очевидців, його водили під дощем по табірному двору, били прикладами і, знущаючись, змушували вимовляти проповіді перед ув'язненими.

Подальша доля митрополита точно невідома. Протягом 1941-1942 років Священний Синод Сербської Православної Церкви неодноразово намагався з'ясувати долю архієрея і домогтися його звільнення, але це не принесло ніяких результатів.

Існує кілька версій мученицької кончини митрополита Петра. За однією з них, він був переведений з Госпіче в табір Ядовна і по-звірячому вбитий тут ударом молотка по голові, після чого його тіло було скинуто в одну з прірв, що стали могилами для тисяч невинних жертв. За іншою версією, митрополит Петро був убитий в концтаборі Ясеновац, а його тіло спалено в печі для випалення цегли.

Місце поховання священномученика так і залишилося невідомим. Однак безперечним є те, що він прийняв мученицьку кончину за Христа і вірність Православ'ю, до кінця виконавши слова Спасителя: «Пастир Добрий душу свою вважає за вівці» (Ін.10: 11).

У 1998 році Архієрейський Собор Сербської Православної Церкви прославив митрополита Петра в лику священномучеників. Зараз в його честь побудовано вже кілька храмів.