Святі мучениці Віра, Надія й Любов народилися в Італії. Їх мати, свята Софія, була благочестивою вдовою-християнкою. Назвавши своїх дочок іменами трьох християнських чеснот, Софія виховувала їх в любові до Господа Ісуса Христа. Свята Софія та її дочки не приховували своєї віри в Христа й відкрито сповідаували її перед усіма.

Намісник Антіох доніс про це імператорові Адріянові (117 - 138), і той звелів привести їх до Риму. Розуміючи, навіщо їх ведуть до імператора, святі діви гаряче молилися Господові Ісусу Христу, просячи, щоб Він дав їм сили не злякатися майбутніх мук і смерті. Коли ж святі діви з матір'ю стали перед імператором, всі присутні здивувалися їхньому спокою: здавалося, що вони були покликані на світле торжество, а не на катування.

Закликаючи по черзі сестер, Адріан переконував їх принести жертву богині Артеміді. Юні діви (Вірі було 12, Надії - 10 і Любові - 9 років) залишалися непохитними. Тоді імператор наказав жорстоко мучити їх: святих дів палили на залізних ґратах, кидали в розпечену піч і в казан з киплячою смолою, але Господь Своєю Невидимою Силою зберігав їх.

Молодшу, Любов, прив'язали до колеса й били ціпками, поки її тіло не перетворилося в суцільну криваву рану. Переносячи небачені муки, святі діви прославляли свого Небесного Нареченого й залишалися непохитними у вірі. Святу Софію піддали іншому, найтяжчому, катуванню: матір було змушено дивитися на страждання своїх дочок. Але вона виявила незвичайну мужність і ввесь час переконувала дівиць терпіти муки в Ім'я Небесного Нареченого. Всі три дівиці з радістю зустрічали свою мученицьку кончину. Їх було обезголовлено.

Щоб продовжити щиросердечні страждання святої Софії, імператор дозволив їй взяти тіла дочок. Софія поклала останки їх у ковчег і відвезла з почестями на колісниці за місто й поховала на високому місці. Три дні свята Софія, не відходячи, сиділа коло могили дочок і, нарешті, віддала там свою душу Господу. Віруючі поховали її тіло на тому ж місці. Мощі святих мучениць із 777 року перебувають в Ельзасі, у церкві Ешо.