Думи мої, думи мої, 
Лихо мені з вами! 
Нащо стали на папері 
Сумними рядами?..

14 березня 2012 року з благословення завідувача Богословського відділення КПБА при філософсько-теологічному факультеті Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича, на базі філологічного факультету з ініціативи студентів філософсько-теологічного та філологічного факультетів, під керівництвом студентки 3-го курсу Каленчук Марини, відбувся літературно захід ,,Мені, о Господи, подай любити правду на землі”, присвячений 198-ій річниці від дня народження Т. Г. Шевченка.

Захід розпочався із молитви ,,Отче наш”, яку виконав хор Богословського відділення під керівництвом Ігоря Луцана, опісля якої до вступного слова та привітання, з нагоди вшанування великого генія українського народу, був запрошений завідувач Богословського відділення, доц. прот. Миколай Щербань.

 Отець-завідувач підкреслив, що кожна мисляча людина, незалежно від національного коріння і віросповідання, визнає, що Тарас Шевченко був покликаний Господом бути речником Божої правди для українського народу, опам’ятовувати його, при потребі картати і, зрештою, постраждати за нього. Прикметно, що Шевченко бачив відродження своєї нації на засадах Христового Євангелія, де наріжним каменем є любов, братолюбіє, де кожне діло треба починати і закінчувати в ім’я Боже. Він завжди наголошував на Богові як першопричині усього.

…Все од Бога,

 Од Бога все! А сам нічого...

 Святі й чисті думи в нашому житті потрібно викупити високою ціною, не раз жертвою крові і жертвою життя. Шевченко знав про це і свої святі думи викупив дуже дорогою ціною: в’язницею, втратою кафедри в Києві, десятилітнім засланням, переслідуваннями, знущаннями, втратою здоров’я і передчасною могилою. Зробив це добровільно, свідомо і без ніякого вагання. Більшого освячення вони не потребують, бо більшої жертви не можна принести. І цього досить, щоб ці думи шанувати, як найбільші скарби, щоб черпати з них, як з живого джерела, і правду, і силу – потрібні нам у нашій святій боротьбі за наші душі – християнську й національну.

Впевнений, говорячи про постать Шевченка, перш ніж щось заперечувати чи підносити до абсолюту, треба спочатку вивчити. В ці дні про нього говорять багато. Проте, Шевченко, як невмирущий образ, потребує не стільки високих і пафосних слів, як вдумливого прочитання, розуміння і усвідомлення.

Впродовж святкового заходу багато віршів та поезій Кобзаря пролунало із уст викладачів та студентів філософсько-теологічного та філологічного факультетів. Особливе прочитання та творче виконання латинською мовою, Заповіту Т.Г.Шевченка ,,Як умру, то поховайте”, продемонструвала слухачам заходу Інеса Степанівна Макар, асист. кафедри румунської та класичної філології.

Прес-служба

Богословського відділення