12 квітня 2013 року о 13⁰⁰ год. у приміщенні сільської управи с. Васловівці Заставнівського району відбувся Круглий стіл на тему: ,,Митрополит Євген (Гакман) – повернення із забуття” присвячений 220-й річниці з дня народження та 140-й річниці з дня смерті митрополита.

У роботі круглого столу взяли участь викладачі кафедри релігієзнавства та теології філософсько-теологічного факультету ЧНУ ім. Ю.Федьковича, а саме: професор кафедри Ігор Петрович Возний, викладач Богословського відділення диякон Ігор Луцан та аспірант Київського національного університету імені Тараса Шевченка Пронюк-Возна Наталія Петрівна, які виступили із доповідями.

Сесія круглого столу була сповнена оптимістичним духом, жвавим діалогом та обміну досвідом між науковцями, священнослужителями, культурними діячами. Науковці ґрунтовно надали історичні дані із життя та діяльності Першого митрополита Буковини. Окремої уваги заслуговують думки висловлені священнослужителями щодо високої духовності владики Євгена, а також його потужний внесок у розбудові кам’яних храмів, резиденції митрополитів Буковини і Далмації, створення Богословського інституту, дяківської школи, університету тощо. Багато було обговорено питань шкільництва та освіти на Буковині в тогочасний період, а також розвиток церковно-організаційного життя буковинців під патронатом владики.

Учасники круглого столу отримали унікальну можливість переглянути документальний фільм про владику Євгенія (Гакмана), який справив позитивне враження в глядачів.

Впродовж трьохгодинної праці, доповідачі розкрили унікальні факти із життя владики Євгена, а особливо інформацію про те, що станом на сьогодні вже знайдене місце могили митрополита, оскільки за радянських часів домовина з тілом владики була відвезена у невідомому напрямі. Тому до сьогоднішнього дня від істориків, на запитання, де покоїться тіло владики Євгенія, можна було почути тільки деякі гіпотези: ,,тіло викинуте на смітник”, ,,тіло поховане у невідомому місці” і т.д. Як було зауважено, у найближчий час буде створюватися комісія щодо вирішення цього важливого для краян питання та довгоочікуваної миті.

Варто зазначити, що за кілька тижнів, а може місяців і навіть років, Буковина, все ж таки, отримає той безцінний скарб, який був забраний радянською владою в 70-х роках ХХ ст. – домовину із тілом рідного владики.

На закінчення заходу місцевий ансамбль села Васловівців виконав для присутніх ряд духовних пісень.

Повну версію круглого столу можна буде переглянути в ефірі телеканалу ,,Буковина" 15 квітня о 19:00 год. та 16 квітня о 10:00 год. 2013 року 

 ДОВІДКА:

ЄВГЕН ГАКМАН – УКРАЇНСЬКИЙ ДІЯЧ, МИТРОПОЛИТ, ЄПИСКОП ПРОСВІТНИЦЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ

В 1868 р., коли пристрасті охопили частину духовенства, владика видав «Окружноє писаніє к честному нашея єпархія духовенству». Тоді ж вирішив заснувати українське товариство, яке б захищало національні інтереси русинів Буковини.Митрополит веде боротьбу зі своїми противниками за допомогою культурно-просвітницьких заходів. З цією метою у січні 1869 року за його сприяння засновано товариство «Руська Бесіда». Двісті священиків обрали головою Василя Продана. У березні 1869 року товариство «Руська Бесіда» прийняло статут. Фундатором товариства пізніше був посол від Буковини до сейму у Відні Теофіл Драчинський. «Руська Бесіда» видавала підручники «Закону божого» для середніх шкіл, «Православний календар», журнали «Буковинська зоря», «Родимий листок», у яких свої роботи друкували відомі буковинські просвітяни, письменники. Майже у всіх селах були відкриті читальні цього товариства. Будучи церковним князем і сенатором, — владика Євген ніколи не цурався свого українського селянського походження, національної культури і звичаїв. За столом серед аристократів поруч із ним сиділа його мати — васловівська селянка, в своєму сільському одязі.

Останнє десятиліття життя і служіння владики Євгена було сповнене не лише боротьбою з опонентами, але й великою творчою роботою.

Радісною подією для нього було остаточне проголошення Буковини автономним коронним краєм під назвою Герцогство Буковина. Це сталося 26 лютого 1861 року. А вже 6 квітня відбулося урочисте відкриття першої сесії першого Буковинського ландтагу (сейму) – вищого органу крайового самоврядування. Головою сейму був призначений владика Євген, котрий і відкрив її. Протягом 1861 – 1863 років він займав цю вельми почесну посаду крайового старости. В 60- х роках 19 ст. владика освятив новозбудовані чернівецькі храми і фундаменти тих, які планувалося спорудити. Кілька важливих і теж радісних подій припало на 1864 рік. 5 липня того року владика освятив своє дітище – кафедральну церкву Св. Духу в Чернівцях. Наступного дня 6 липня, владика Євген заклав «угольний» камінь у фундамент каплиці Св. Іоанна Нового Сучавського. Саме з неї розпочалося спорудження комплексу митрополичої резиденції у Чернівцях.

Австрійський цісар іменував Євгена Гакмана імператорським сенатором Австрії — членом верховної палати австрійського парламенту.

БУДІВНИЦТВО, СУСПІЛЬНА ДІЯЛЬНІСТЬ

На перших порах владика приділяв багато уваги організаційно-адміністративним питанням. Саме за єпископа Євгена в Чернівцях розпочалося значне монументальне культове будівництво, адже всі православні церкви були дерев’яні. 3 липня 1844 року владика урочисто заклав перший, або, як тоді казали, «угольний», камінь у фундамент майбутнього кафедрального храму Святого Духа. Проте надалі кошти на будівництво виділялися нерегулярно, тому доводилося знову звертатися з проханням до цісаря. Будівництво церкви затяглося на 20 років, тоді як, наприклад, ратуша була побудована лише за чотири роки. Одночасно з кафедральним Собором споруджувалася нова парафіяльна православна церква Св. Параскеви. Потреба в ній існувала віддавна, тому що старий і невеликий зрубний храм, збудований ще в середині 18 ст., перебував в аварійному стані. Цісарське рішення про нову резиденцію для Буковинського єпископа та консисторії було прийняте у 1803 році, але остаточний дозвіл на її будівництво владика одержав тільки у 1845 році.

За час свого керування буковинською церквою владика Євгеній приділяв особливу увагу справам милосердя, храмобудівництва, освіти народу, виховання дітей, підвищення духовного рівня духовенства та православних віруючих.

Завдяки подвижницькій діяльності владика отримав дозвіл на будівництво кафедрального собору, палати єпископа. Так 15 липня 1844 р. о. Є. Гакман заклав перший камінь у фундамент кафедрального собору, але через нерегулярне фінансування його спорудження затягнулося на 20 років. У 1845 р. він добився дозволу імператора на спорудження палацу єпископа, але остаточне рішення затягувалося владою через нестачу коштів аж до 1860 р.

Старанням митрополита були побудовані церковний Дім, що на вулиці О.Кобилянської (у ньому тепер РАЦС), будинок, в якому розташувався «релігійний фонд» (приміщення краєзнавчого музею), будинок для священиків по вул. Коцюбинського (навпроти резиденції, тепер це житловий будинок).

У 1873 році Євгену Гакману вдалося домогтися повної автономії буковинської православної церкви, і тоді ж почалися роботи зі зведення нової резиденції на місці старої єпископської. Розробку проекту і створення нової будівлі довірили молодому чеському архітектору, випускнику Віденської академії мистецтв Йосипу Главку, якому на той час було лише 29 років. У 1860 році проект був затверджений і навіть отримав другий приз на всесвітній виставці в Парижі. У 1863 році почалися повномасштабні будівельні роботи. Для того, щоб забезпечити будівництво необхідною кількістю будівельного матеріалу, в передмістях Чернівців були вириті кілька кар'єрів, а в самому місті побудовані два цегельних та один заводи для виробництва кераміки. Крім цього, була організована школа з підвищення кваліфікації будівельників. Для Австро-Угорщини це були небувалі за масштабами заходи. Майже 18 років Йосип Главка зводив свій шедевр, а допомогу йому в цьому надавали найвідоміші майстри-архітектори того часу.

31 березня 1875 року Франц Йосиф І підписав закон про заснування Чернівецького університету. До сторіччя з приєднання краю до Австро-Угорщини місто отримало розкішний подарунок: alma mater Francisco-Josefina. Подарунку раділи і майбутні студеї, і прості обивателі. На відкриття чекали цісаря, не вийшло, довелося задовольнитися міністром К. фон Штремайєром.

ДОБРОЧИННА ДІЯЛЬНІСТЬ

За період свого керування буковинською церквою Є.Гакман приділяв особливу увагу справам милосердя. Коли відчув, що його покидають сили, розпорядився передати пожертву (500 флоринів) на будівництво будинку для престарілих у Чернівцях.

Тим часом єпископ жив у приватних помешканнях, тому що стара дерев’яна резиденція була не придатна для проживання.

Сам він жив дуже скромно, мешкав у друзів і знайомих на приватних квартирах, а своє грошове утримання постійно жертвував для бідних, калік, сиріт. Враховуючи все це Чернівецька міська рада обрала його почесним громадянином міста. І ще за життя владики ухвалила перейменувати одну з вулиць біля кафедрального Собору Святого Духа на вулицю єпископа Євгена Гакмана. Навіть на смертному одрі владика думав про свою паству. Частину коштів заповів на будівництво парафіяльної церкви в рідних Васловівцях.

Під час будівництва митрополичої резиденції тут (Палац Піонерів) проживав зі своїм братом, професором теології Миколою Гакманом буковинський митрополит Євген Гакман, якому барон Мустяца надав приміщення безкоштовно.

Владика Євген користувався великою повагою серед людей різний конфесій і народностей. Цьому сприяло не лише його піклування про храми й школи, але постійна благодійна діяльність. Не маючи прямих спадкоємців, живучи скромно, владика Євген щедро віддавав власні чималі прибутки на потреби бідних і знедолених краян. Саме з цієї причини міська рада Чернівців ухвалила назвати вулицю біля кафедральної церкви Св. Духа його іменем. Зворушений владика подякував за привітання і заявив, що вважатиме за велику честь для себе, якщо одна з чернівецьких вулиць, носитиме його ім’я.

ВІДСПІВУВАННЯ (ВІДЕНЬ, ЧЕРНІВЦІ)

27 лютого 1873 року владика Євген прибув до Відня, де невдовзі мала відбутися його хіротонія в сан митрополита, але погіршення стану здоров’я старенького архіпастиря змусило відкласти церемонію. В ніч з 30 на 31 березня (тут й надалі дати — за старим стилем) 1873 року у Відні митрополит Євгеній Гакман відійшов до Господа. Під час прощання з прахом православного митрополита у Відні серед присутніх були міністри, депутати австрійського парламенту, іноземні посли, радники. З великими почестями прах чернівецького митрополита було відправлено у Чернівці для поховання. 2 квітня у Віденському православному Свято-Троїцькому храмі було звершено чин відспівування митрополита, а 10 квітня тіло владики на чернівецькому вокзалі зустрічали члени братства, православне духовенство, студенти, місцеві товариства, офіцерський корпус, урядовці, голова Буковинського сейму, бургомістр, віце-бургомістр. Під час руху процесії по вулиці Головній горіли ліхтарі, магазини були закриті, на міській ратуші виднівся траурний стяг. Молоді і старі, багаті і бідні, городяни і селяни, християни і євреї - всі оплакували втрату митрополита Євгена Гакмана.

Отже, 12 квітня 1873 р. митрополита Є. Гакмана не стало. 15 квітня митрополита відспівали у церкві Св. Трійці у Відні, а 18 квітня тлінні останки владики привезли до Чернівців. Поховали владику під східною частиною вівтаря. Митрополит єдиний із буковинських владик, який удостоївся честі залищитися на вічний спочинок у своєму дітищі — кафедральній церкві Св.Духа.

Євген Гакман домігся того, щоб буковинська церква стала самостійною. Він ініціював будівництво храмів, в тому числі і резиденції митрополитів. Відстоював автономність Буковини у рамках Австрійської імперії. Об’єднав всіх православних. Історики називають його «австріяком» і «слугою імперії». Та попри те, митрополит завжди залишався відданим рідному краю. Звання митрополита єпископу присвоїли перед смертю.

ПЕРЕПОХОВАННЯ (ПОШУК ОСТАНКІВ)

Холодної осінньої днини 1976 року розпочались роботи з переобладнання приміщення Кафедрального собору під виставку товарів народного споживання і художньої картинної галереї. Роботами безпосередньо керував 2-й секретар обкому Іван Слінченко. Тоді я працював у апараті обласного управління культури, завідував відділом культурно-освітніх установ. Одного разу мене запросив до себе нині вже покійний начальник управління культури Василь Королюк і сказав, що в Кафедральному соборі ведуться будівельні роботи, і директор краєзнавчого музею (собор був переданий музеєві) повідомив, що там знайшли якесь поховання. Я мав подивитись, що ж там. Коли  зайшов до собору, дугоподібний коридор шириною близько 3-х метрів вже був завалений будівельним сміттям з прокопаної в облицьованій керамічною плиткою підлозі траншеї для теплотраси. Траншея закінчувалася глибокою канавою зі сходами, які завершувались стіною. На внутрішній стіні висіла меморіальна плита з рожевого граніту, надзвичайної художньої обробки з текстом трьома мовами: німецькою, українською (з елементами старослов’янської) і румунською. З тексту було зрозуміло, що тут покоїться Митрополит Буковини і Далмації  Євген Гакман.

Хтось дав вказівку робітникам, аби ті пробили ширший отвір до поховання. Робітники категорично відмовились. Тоді вирішили викликати похоронну службу. Невдовзі під’їхала ритуальна автомашина із директором цвинтаря на прізвище Ведерников. З ним прибуло четверо робітників-гробовщиків. Вони швидко розібрали цегляну стіну і перелізли в напівтемне приміщення.

Нам теж було вже видно розкриту домовину на дні приміщення. Домовина стояла зліва від входу, ближче до фундаменту внутрішньої овальної стіни вівтаря. Верхнє деко (кришка) лежало поруч, і робітники передали першою кришку. Вона була з чорного металу. По чотирьох кутках - бронзові ангели. На верхній частині - хрест з тонкої латуні, на якому лежав зпорошнілий паперовий вінок. Потрібні були значні зусилля, щоб підняти і просунути в отвір стіни саму домовину. Двоє чоловіків ледве впорались з цим. Невдалі зусилля призвели до поламки однієї ніжки труни, тріщини вздовж бокової стінки і днища. Домовину перенесли ближче до дверей, бо вже сутеніло, почали розглядати. Домовина мала ще одне деко зверху з оцинкованої бляхи, над головою небіжчика було видовжене овальне віконце, але скло розбилося.

Виявилось, що і це деко, що мало форму домовини без дна, знімалось. Його зняли - і всі побачили мумію людини, що пролежала в могилі 103 роки. Останки мали чорний як смола колір. На голові біла мітра зі скромним темним хрестиком. Одяг — біло-золотистий шовк, але ушкоджений в місцях прилягання до тіла. Зверху накидка з рожевої шовкової тканини з символічними візерунками хрестиків і екзотичних пальмових гілок. З-під накидки виднілись чорні черевики на досить високих підборах. Шкіряна підошва відліпилась від верхньої частини.

Одна з присутніх пань, очевидно медик, вказівним пальцем доторкнулась до чорного обличчя покійника. На зауваження іншої, що це небезпечно, відповіла, що отрути вже не може бути.

Насамкінець Вєдєрніков крикнув, аби робітники поховали покійника "возлє забора, но не насипать могілкі!" Я зрозумів, що йшлося про кладовище у Годилові. Ніхто з присутніх жодних документів про перезахоронення не підписував. Судячи з усього, відповідальність за це дійство ніхто не хотів брати на себе документально, а рішення приймалося швидше всього в обкомі компартії.

Робітники взяли домовину, завантажили в автофургон, накрили кришкою і, отримавши вказівку від директора цвинтаря Ведерникова: „Захороніть возле забора, надгробной насипі нє дєлать”,виїхали у невідомому напрямку.

Ще тоді мені подумалось, чи будуть увечері ці чоловіки копати могилу, чи чекатимуть до ранку: ніхто не знав і не знає досі, як і того, на якому цвинтарі і біля якого „забора” хотів Ведерников перепоховати Євгена Гакмана.

Про це мене запитали представники церковної громади Кафедрального собору, які ще 1991 року шукали місце поховання святого отця — Митрополита Гакмана. Та їхні зусилля і навіть допомога саперів були марними. Як мені оповідали шукачі могили Митрополита Євгена Гакмана, 1991 року ще жив водій того автофургона ритуальної служби. Та він категорично відмовився зізнатись, де поховали останки Митрополита. Чому так поводився водій, теж загадка, яку кожен по-своєму може тлумачити.

Але сумніву немає в одному: всі, хто був причетний до перепоховання (якщо можна так назвати цей процес) останків Митрополита Буковини і Далмації Євгена Гакмана,  тієї холодної осінньої днини 1976 року, дали комусь обіцянку, або отримали наказ від спецслужб за жодних умов не повідомляти нікому про це брутальне знущання над мертвим видатним сином українства Буковини, як і над багатьма названими і безіменними синами і дочками України протягом століть.

- А у 90-х роках до мене приходили члени церковної двадцятки, казали, що з міношукачем шукали місце перезахоронення, але без успіху. Жодних документів вони не знайшли й у міськраді. Вдалося відшукати хворого вже шофера, який віз труну, але цей чоловік послався на те, що нічого не пам'ятає. Давно помер і Вєдєрніков. Вирогідно, що покійника викинули невідомо де, а труну продали. До речі, безбожники молотками тоді ж, у 1976 році, розбили й меморіальну плиту митрополита, уламки якої ще довго валялися в різних місцях.

Меморіальна дошка Євгену Гакману встановлена на соборі, а також на вулиці Є. Гакмана. Пам’ятник відкритий в 2005 році біля Собору. Де могила митрополита – досі залишається загадкою.

За часів комуністичного режиму ім’я митрополита Євгена Гакмана було заборонене. Все робили для того, щоб стерти з пам’яті людей ім’я владики Євгена. Кафедральний Собор Святого Духа став приміщенням, в якому проводилися виставки досягнень народного господарства Чернівецької області.

У 1998 році її повернули православній спільноті та реставрували. У березні 2006 року біля храму було встановлено пам’ятник першому митрополиту Буковинської православної митрополії Євгену Гакману. Авторами пам’ятника, висота якого сягає майже п’яти метрів, є скульптор Микола Мірошниченко, який також є автором пам’ятника Ользі Кобилянській, встановленого на Театральному майдані Чернівців, і архітектор Віктор Кільчицький. Готову скульптуру відливали десять робітників скульптурно-керамічної фабрики у Львові, для цього використали п’ять тонн бронзи.

Дмитро ТАЩУК

Прес-служба

Богословського відділення