Дорогі брати і сестри!

Шановні співвітчизники!

Христос Воскрес!

В першу чергу від імені Української Православної Церкви Київського Патріархату сердечно вітаю всіх вас з 65-ю річницею Перемоги над фашизмом і нацизмом, яку народи світу відзначають 8 та 9 травня.

І. Ця перемога була завойована дорогою ціною - мільйони солдат армій антигітлерівської коаліції, бійців руху опору та національно-визвольного руху полягли у збройній боротьбі, мільйони мирних жителів загинули від дій окупантів, мільйони людей були знищені у концентраційних таборах і таборах смерті.

Схиляючи голови перед їхньою пам'яттю, ми повинні гідно вшановувати подвиг кожного, хто зі зброєю в руках, працею в тилу або в інший спосіб боровся із гітлеризмом.

Потрібно робити все можливе для того, щоби полегшити тягар старості живих борців з нацизмом. Переконаний, що про них слід згадувати не лише з нагоди визначних дат. Щоденна турбота для більшості ветеранів антигітлерівської боротьби важливіша, ніж офіційні заходи й вітання раз на рік з нагоди свята.

Наш християнський обов'язок у ці дні також виявити свою турботу і про загиблих, замордованих і померлих від воєнного лихоліття, звершуючи молитви за упокоєння їхніх душ. Тому закликаю всіх віруючих Київського Патріархату в дні свята піднести за них свої заупокійні молитви, відправити у храмах, на місцях поховання та біля пам'ятних знаків панахиди.

Святкуючи Перемогу, ми повинні також молитовно подякувати Богові за те, що наша держава живе в мирі, що вже кілька поколінь наших співвітчизників знають про війну лише з розповідей.

Разом з тим досі багато сторінок війни не мають належної оцінки, залишаються оповитими неправдою. Переконаний, що пам'ять про подвиги війни і знання правди про неї повинні єднати людей, а не бути приводом до розбрату і ворожнечі.

День Перемоги - не лише час вітань, але й добра нагода для того, щоби знову звернути свій погляд на недавню історію та винести з неї уроки для майбутнього.

ІІ. Німецький націонал-соціалізм, який розв'язав ІІ Світову війну, набув на певний час багатьох прихильників, спокусивши їх думкою про «вищість» одних груп людей над іншими. Расова теорія нацизму стала викривленим, але логічним продовженням атеїстичного тлумачення дарвінізму. Нацисти вважали, що якщо людина - це «вища тварина», то закони міжвидової та внутрішньовидової боротьби, сформульовані дарвінізмом, повинні розповсюджуватися і на людей. Що ці закони нібито стоять вище за мораль, бо існують «вищі» та «нижчі» раси, і приналежність до «вищої раси» нібито дає право діяти щодо представників «нижчої раси» без огляду на релігійні та загальнолюдські цінності: мораль, правду і справедливість.

Нацизм свідомо культивував людську гординю, переконуючи німців, що вони є «вищими» за всі інші народи. Матеріальна убогість та гіркота поразки у війні, яку відчували жителі Веймарської республіки, нажаль стали поштовхом не до творчого оновлення суспільства і держави, а до пошуку винних. Цих винних знайшли у «нижчих расах» - в  першу чергу в євреях, а також в слов'янах та інших.

Культ гордині та пошук спільних зовнішніх ворогів швидко знайшли багатьох прихильників. Збудована на цих засадах, на страху і ненависті, нацистська ідеологія стала виправданням для війни, найжорстокіших видів насильства та масових страт.

Проте причина піднесення нацизму стала і причиною його поразки. Бо зло несе покарання саме в собі, воно здатне лише до руйнування і нищення. Шлях гордості й ворожнечі - не угодний Богові, а без Його допомоги ніяка справа не може бути міцною і корисною.

ІІІ. Урок піднесення й поразки нацизму є важливим і зараз. Адже на засадах ненависті одних груп суспільства до інших будувалася не тільки ідеологія нацизму. Більшовизм і сталінізм також використовували цей метод, протиставляючи одні групи суспільства - так звані класи - іншим. За своєю внутрішньою суттю сталінізм і нацизм походять з одного кореня, а тому і їхня ідеологія, і їхні численні злочини проти людяності, мають викриватися і бути засудженими. Зло повинно завжди називатися злом - у які б одежі «народного блага» воно не намагалося зодягнутися, щоби приховати свою сутність.

Тому наругою над пам'яттю загиблих у війні - на фронтах, в окупації, в полоні - виглядають спроби приписати провідникам сталінізму честь перемоги над нацизмом. Гітлеризм був переможений не Сталіним, а неймовірними зусиллями та ціною великих втрат і страждань багатьох народів, в тому числі й українського народу.

Перемога була досягнута не завдяки, а швидше всупереч діяльності Сталіна. Адже саме він, як тодішній керівник СРСР, несе особисту відповідальність за матеріальну підтримку мілітаризації Німеччини у 30-х роках. На ньому лежить відповідальність за «Пакт Молотова-Рібентропа», наслідком якого було те, що з вересня 1939 р. по червень 1941 р. - у початковий період ІІ Світової війни - Радянський Союз фактично став союзником нацистської Німеччини і сприяв розв'язанню нею військових дій у Європі.

Як Верховний головнокомандувач збройними силами СРСР, Сталін несе відповідальність за масовий терор в армії напередодні війни, за катастрофічні людські й матеріальні втрати у початковий період військових дій та за повне нехтування людськими життями задля виконання своїх планів. Під керівництвом Сталіна у оточення та полон потрапляли цілі армії та навіть фронти, у бій посилалися неозброєні солдати, з числа службовців НКВС створювалися «загороджувальні загони», які стріляли по своїх солдатах, женучи їх на бійню.

Саме Сталін відмовився від підписання угод, які б дозволили полегшити умови для кількох мільйонів радянських військовополонених. Саме він видав наказ, який оголошував кожного полоненого «зрадником» та прирікав його на розстріл або багатолітнє ув'язнення. Тисячі громадян СРСР, звільнених з нацистських таборів, відразу потрапили у сталінські табори.

Сталін несе відповідальність за практику масової депортації цілих народів, оголошених «зрадниками» - кримських татар, чеченців, етнічних німців та інших. Він також відповідає і за масові репресії, яких зазнало населення земель, звільнених від нацистської окупації, в тому числі й України. І цей перелік злочинів сталінізму - далеко не повний.

Злочини нацизму - справедливо викриті та засуджені міжнародною спільнотою. Свого дослідження та судового засудження чекають й вимагають також і злочини сталінізму - військові та проти людяності. Адже лише вищенаведені факти вже переконливо свідчать: Сталін належить до числа найжорстокіших та найкривавіших тиранів за всю історію людства і в цій якості стоїть в одному ряду з Гітлером.

IV. Ще один урок, який ми маємо винести з подій минулого - це те, що зло і неправду потрібно шукати не в своїх ближніх, а в першу чергу - в самому собі. Суспільний і державний лад недосконалі або несправедливі тому, що цю несправедливість своїми гріховними вчинками примножує кожен з нас, а не «ворожі класи» чи «нижчі раси». Для того, щоби виправляти суспільство, потрібно не шукати зовнішніх ворогів - класових, расових чи інших - та складати на них провину у власних невдачах, а на своєму місці робити все можливе, щоби виправити недосконале, примножити добро, протистояти злу.

Ми переможемо зло тільки тоді, коли визнаємо, що спільним нашим ворогом є ненависть і агресія одне до одного, та подолаємо їх у взаємному примиренні. Якщо суспільство не здатне до примирення і прощення - то програють усі й не переможе ніхто. Якщо ж ми примиряємося між собою - то ми перемогли. Перемогли дух ненависті й злоби, що ховається в темних закутках душі, перемогли поділи, які роблять нас слабкими.

Народ зазнає спільної поразки тоді, коли дає ідеологам і політикам розділяти себе, провокуючи ненависть одних до інших. Але гіркий досвід минулого повинен надихати нас до спільної перемоги - через подолання зла у своїх душах, відкинення омани й неправди та через єднання навколо Істини.

Як народи Європи й світу перемогли зло фашизму, лише об'єднавши зусилля, так і наше суспільство переможе лише тоді, коли воно об'єднається, відкинувши й засудивши ідеології нацизму й сталінізму, відкинувши ненависть і розбрат - заради процвітання незалежної, суверенної, соборної й демократичної України. В цьому полягає історичний шанс перемоги України, перемоги українського народу.

Про це нам свідчить і свято Воскресіння Христового, яке ми продовжуємо відзначати у ці дні. Це свято закликає нас: «Один одного обіймімо, промовмо і ненависникам нашим - браття! Простімо все Воскресінням!» Бо зло не можна перемогти іншим злом, а тільки добром (пор. Рим. 12:21).

Тож, святкуючи 65-ту річницю Перемоги, бажаю всім нам, синам і дочкам єдиного українського народу, винести уроки з помилок минулого, перемагати негаразди сьогодення і спільними зусиллями будувати краще майбутнє.

Зі святом, дорогі співвітчизники!

Воістину Христос Воскрес!

ФІЛАРЕТ,

Патріарх Київський і всієї Руси-України

7 травня 2010 р.

       Джерело: http://www.cerkva.info/uk/documents/13-documents/319-peremoha.html