З нагоди свята Вознесіння Господнього в університетськлму храмі Трьох Святителів було вілслужено уставні богослужіння. 

Ввечері, 12 травня, було відслужено святкову Всенічну. Святкове богослужіння очолив  священик Миколай Лагодич у співслужінні дияконів - Богдана Сливки (студента IV курсу Богословського відділення) та  Іоана Шубина (студента V курсу Богословського відділення).

У четвер, 13 травня 2010 року, у свято Вознесіння Господнього, в університетському храмі Трьох Святителів було відслужено Божественну Літургію.

 

 

Святкове богослужіння очолив завідувач Богословського відділення, кандидат богословських наук, доцент протоієрей МиколаЩербань у співслужінні методиста відділення кандидата богословських наук, священика Миколая Лагодича та дияконів - отця Богдана Сливки (студента IV курсу Богословського відділення) та отця Іоана Шубина (студента V курсу Богословського відділення).

Свято Вознесіння Господнього

У Православній Церкві Вознесіння - одне з дванадцяти головних свят року.

Вознесіння на Небо Ісуса Христа відзначається на 40-й день після Великодня і завжди припадає на четвер. В основі свята - євангельська розповідь про Ісуса Христа і Вознесіння його через 40 днів після смерті на небо.

Як свідчить Священне Писання, після Воскресіння рівно сорок днів Ісус Христос продовжував видимим чином являтися своїм учням, дозволяв відчувати себе, наставляв їх, і розділяв з ними їжу.

Святим апостолам Господь, після Свого Воскресіння, «...являв Себе живим із багатьма вірними доказами, впродовж сорока днів являючись їм і говорячи про Царство Боже» (Діян. 1, 3). Ця подія відбулася на Єлеонській горі, неподалік Єрусалиму. Свідками вознесіння Христа були святі апостоли і Богородиця, про що розповідається в Євангеліях від Марка і Луки і в Діяннях Святих Апостолів. Христос возноситься на небо з гори Єлеонської, де так часто проводив ночі в молитві, де зрадив Його Іуда, звідки починався Його голгофський шлях. Христос возноситься на небо, де належить Йому бути, і де Він повинен приготувати місце для нас: «...Я йду приготувати місце вам» (Ін. 14, 2).

Христос був піднесений на небо Своєю божественною силою. Хмара, що приховала Його від очей апостольських, була не засобом перенесення, а почестю Божества, як і слава Бога Ізраїлева у вигляді хмари наповняла скинію. «І покрила хмара скинію зібрання, і слава Господня наповнила скинію» (Вих. 40, 34). Місце Його після Вознесіння - місце «вище за всі небеса».

Чому ж апостоли після Вознесіння, розлучившись із Христом, повертаються до Єрусалима без смутку, з радістю?

Вони запам'ятали насамперед обіцянку Христову: «Я з вами по всі дні до кінця віку. Амінь» (Мф. 28, 20). Він, Всюдисущий і Всенаповнюючий, завжди з нами Своїм Божественним і людським єством: у світі, в Церкві, в Євхаристії, у житті, в душі.

Вознесіння Христове зміцнює нашу віру, яка й полягає в тому, щоб вірити в невидиме. Великою заслугою апостолів було те, що вони через видиме людство Ісуса Христа увірували в Його Божество. Але ще більша заслуга тих, котрі вірують у Нього, не бачивши: «Блаженні ті, що не бачили й увірували» (Ін. 20, 29).

Вознесіння Христове зміцнює нашу надію. Той факт, що Христос людську природу возніс на небо, дарує нам надію, що й ми там будемо. Крім цього, Сам Христос говорив: «І коли піду й приготую вам місце, прийду знову й візьму вас до Себе, щоб і ви були там, де Я» (Ін. 14, 3).