Святий Григорій Богослов (326-389 рр..) Був сином Григорія (згодом єпископа Назіанського) і Нонни, жінки високих моральних правил. Ще до народження сина вона обіцяла присвятити його Богові і доклала всіх зусиль, щоб схилити його волю на служіння Господеві. Виховання, дане йому матір'ю, святитель Григорій вважав самим для себе найважливішим. При видатних здібностях, св. Григорій одержав прекрасну освіту: він навчався в школах Кесарії Палестинської, де була багата бібліотека, зібрана мучеником Памфілом, в Олександрії, де вивчав твори Орігена, і, нарешті, в Афінах, де особливо зблизився з св. Василем Великим, з яким знайомий був дещо раніше і дружбу з яким вважав кориснішою за саму вищу школу. У святих друзів в Афінах була одна кімната, один спосіб життя; їм були знайомі тільки дві дороги: одна вела до храму Божого, інша - в училищі. В Афінах св. Григорій познайомився з Юліаном (на прізвисько «Відступник», який, ставши імператором, відрікся від християнства і намагався було відродити язичництво в Римській імперії (361-363 рр..) Григорій залишив живе зображення цього злого й підступного ворога Церкви. У віці 26 років св . Григорій прийняв хрещення.

Після повернення на батьківщину, св. Григорій довгий час ухилявся від заняття якої-небудь суспільної посади. Роздуми про Бога, молитва, читання слова Божого, писання натхненних слів і пісень і служіння старим батькам - були його заняттям. Деякий час він провів з одним Василем у його пустелі і цей час вважав найщасливішим у житті. Батько його, що був уже єпископом, потребуючи помічника, викликав його з Васильєвої пустелі в Назіанз і висвятив у пресвітера. Вже цей сан так настрашив Григорія висотою і вагою пов'язаних з ним обов'язків, що він пішов в пустелю. Заспокоївши там хвилювання духу, він повернувся до батька і прийняв на себе священицьке служіння, втішаючись, що він, служачи Богові, допомагає і старому батькові в його турботі про паству.

Між тим, Василь Великий, вже досягнув високого сану архієпископа. Бажаючи мати відданого і освіченого помічника в управлінні великою областю, св. Василь запропонував Григорію місце головного протопресвітера при своїй кафедрі, але св. Григорій ухилився від прийняття цієї почесної і впливової посади. Через деякий час після цього відбулося посвячення Григорія в єпископа міста Сасим, за таємною угодою архієпископа Василя з батьком Григорія. Вбачаючи у цьому волю Божу, він прийняв священне свячення, але відмовився від прийняття самої посади та, як співправитель (вікарій), продовжував служити своєму батькові й пастві назіанзській. У 374 році помер старий батько Григорія, а слідом за ним - і мати його. Святий Григорій продовжував деякий час працю батька з управління назіанзською церквою, але сильно захворів. Одужавши, він пішов у відокремлену обитель, де в пості і молитві пробув близько трьох років.

Але великий світильник не міг сховатися в чернечій келії. Обраний православними єпископами і мирянами на престол архієпископа в Константинополі, він прибувши туди в епоху самого сильного панування аріан, коли ними були захоплені всі храми в столиці. Св. Григорій зупинився в будинку своїх знайомих. Одну з кімнат перетворив на храм, назвавши його «Анастасією», що означає «воскресіння» з надією, що тут воскресне Православ'я, і почав проповідувати. Аріани засипали його глузуваннями і лайками, кидали в нього камінням, підсилали до нього таємних вбивць. Але народ дізнався свого істинного пастиря і став тіснитися до його кафедри, як залізо горнеться до магніту (за висловом св. Григорія). Сильним своїм словом, прикладом свого життя і пастирською ретельністю він перемагав ворогів Церкви. Люди у величезній кількості стікалися з усіх кінців послухати його натхненні проповіді. Слухачі хвилювалися біля його кафедри подібно бурхливого моря, голосно висловлювали знаки схвалення оплесками і вигуками, а скорописців увічнювали його слова. Щодня тисячі людей з єресі поверталися до Православної Церкви.

Нарешті, вже після воцаріння православного імператора Феодосія (379-395 рр..), аріани були вигнані з храмів столиці. Коли виявилася єресь Македонія (Македоній заперечував Божество Святого Духа), святий Григорій боровся проти неї і брав активну участь в засіданнях Другого Вселенського Собору. Зробивши свій подвиг, він відмовився від Константинопольської кафедри, сказавши: «Прощай, кафедра, - це завидна і небезпечна висота!» Святий Григорій пішов у рідне селище Аріанз, поблизу Назіанза, і тут в суворих аскетичних подвигах провів останні роки свого життя.

За свої чудові богословські твори св. Григорій отримав від Церкви почесне найменування «Богослов» та «вселенський вчитель», а за здатність проникати думкою до найглибших таємниць віри і виражати незбагненні її істини з прозорою ясністю і суворою точністю Церква в одній з молитов називає його «розумом найвищим». Проповіді його насичені такою поезією, що багато фраз з них були використані (св. Іоанном Дамаскін і іншими) для святкових співів. Нетлінні частки мощей св. Григорія до цього часу випромінюють дивні пахощі.