23 січня 2013 року завідувач богословського відділення доц. прот. М. Щербань прийняв участь в урочистостях з нагоди святкування Дня народження Святійшого Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета, якому виповнються 84 роки.
З нагоди святкування Дня народження Святійшого Владики у першопрестольному граді Києві, в патріаршому кафедральному соборі святого благовірного і рівноапостольного князя Володимира зібралася вся повнота Української Православної Церкви Київського Патріархату – єпископат, духовенство, миряни, щоби разом з Його Святістю молитовно відзначити цей урочистий день.
Патріарх Філарет є величною постаттю і видатним ієрархом у світовому Православ’ї. Майже півстоліття Святійший Патріарх являється мудрим керманичем і проповідником на Київській кафедрі. Понад вісімнадцять років Його Святість стоїть на чолі багатомільйонної Української Православної Церкви Київського Патріархату, і звершує своє жертовне служіння Богові і Українському народу! Своїми Богослужіннями, невтомною працею і турботою про свою паству, Святійший Патріарх Філарет, являється прикладом для духовенства і всіх вірних Православної Церкви.
Після богослужіння до Святійшого Владики від імені повноти Церкви зі словом вітання звернувся митрополит Львівський і Сокальський Димитрій:
Ваша Святосте! Милостивий наш патріарше і отче!
Як тільки-но відходять від нас різдвяні свята і вже майже перестає лунати коляда, ми поспішаємо звідусіль до Києва, нашої найвеличнішої святині – Свято-Володимирського кафедрального собору, щоб тут разом з Вами, соборно піднести молитви до Господа нашого Ісуса Христа в день Вашого народження. Якось так по-справжньому хочеться відзначити цей період, в який Ви народилися 84 роки тому у далекому донбаському селі Благодатне.
Ще так нещодавно ми раділи Ісусу народженому, зі славою і трепетом, разом з великим пророком Іоаном, зустрічали Його на Йордані. Пройде зовсім небагато часу і Немовля Ісус зволить носитися на руках праведного Симеона. Воістину благословенна ця пора церковно-уставного календаря, в яку ви, Ваша Святосте, прийшли в далекім 1929 р. на світ. Шлях Вам так само освітлювала Вифлеємська зірка, яку ми намагаємось духовно не загубити впродовж всього нашого життя, бо віриться мені, що над кожною людиною, яка приходить у цей світ, світить незвичайна зірка. Багато хто з отців і вчителів Церкви навчає, що над Богомладенцем Ісусом світила не зірка, а світлосяйний ангел. Так само в житті кожної людини світлосяйний ангел-охоронець запалює свічку життя і підтримує її горіння.
Всі ми знаємо, що діти народжуються на світ з великої батьківської любові і особливо материнської. Якщо ця любов поєднується з молитвою тієї ж матері, то це є незвичайна сила. З любов'ю, палко і щиро за вас молились батьки, а згодом одна мати. Вона була в незнанні, ким виросте її старший син, яку путь в житті обере. Так буває, що провидіння Боже охороняє все те до певного часу у великій таємниці, аж допоки несподівано розкриється велич людини. Так було з Вами, Ваша Святосте. Своєю чергою плило, не хочу тут сказати, що безтурботне, а навпаки, тяжке, наповнене працею дитинство, раптом семінарія, академія і далека, з достойністю, пройдена дорога від найвищого ступеня священичого чернечого служіння аж до високого святительського патріаршого сану. На цьому шляху Вам довелося виполоти і знести чимало терня й гірких випробовувань. Перед Вашим лицем сплило шість генсеків, чотири президенти, на декілька років один режим змінився на інший у вирі війни і горя, потім зникла одна наддержава, народилася незалежна й соборна Україна, а у ній невмируща боротьба за помісність і автокефалію Української Православної Церкви, яку очолили саме Ви, і все це так само осяяне тим самим ангелом-зіркою, підсилене материнською молитвою.
Ваша Святосте! Цей сонм архиєреїв, духовенства й віруючих сьогодні низько, у день Вашого народження, схиляє голови, доземно кланяючись Вам за Вашу невтомну працю у ниві великого українського виноградника. Ви є справжній велет духу, сили і здоров'я, якими наділив Вас Бог та сильний подих свободи донбаського українського степу.
В цей день ми складаємо Вам найкращі побажання. Хочемо, щоб Ви ще довго і довго здіймали свої руки біля престолу цього кафедрального собору.
Многії і благії Вам літа!
На знак поваги та спільної молитви владика Димитрій підніс Патріарху букет квітів і просфору.
У відповідь зі словом подяки та настанови до присутніх звернувся Святійший Патріарх Філарет:
Ваші преосвященства, всечесні отці, дорогі браття і сестри.
Насамперед, я хочу подякувати вам, владико, за ваші завжди змістовні привітання, які я повинен уважно слухати, але розрізняти, де є правда, а де є неправда, де є перебільшення.
Правда в тому, що земне життя підходить до кінця. Треба подумати для чого ти народився і для чого прожив таке довге життя. Який сенс у цьому житті, радостях, стражданнях, скорботах, печалях і трудах? Якщо далі за смертю нічого не існує, як думають атеїсти, то навіщо ці труди, що вони принесли і чим закінчується життя?
Життя закінчується, як правило, хворобами і болістями. Невже для цього створив Бог людину, щоб пожити навіть і сто років? Невже всі ці роки у скорботах і трудах повинна жити людина?
Якщо б ми думали так, то ми були б обманщиками. Проповідуємо одне, а думаємо про інше. Проповідуємо про вічне, про воскресіння Ісуса Христа, про подолання смерті, про прощення гріхів, а живемо тільки для земного життя. І проповідь часто не відповідає життю. Тому коли життя підходить до кінця, про що треба думати?
Думати не треба про земне благополуччя, а про вічне життя, як ти туди увійдеш. Ти туди увійдеш обов’язково. Це від тебе не залежить. Але яким буде там твоє життя?
Ти обов’язково станеш на суд перед Богом. І що ти скажеш Богові? Він перед тобою в одну мить розкриє все твоє життя, від того моменту, коли ти став жити свідомо, аж до самої смерті. У цьому житті є все. І головне, що там є гріхи, які вимагають у правди Божої покарання. Це треба кожному з нас не тільки пам’ятати, а кожного дня нагадувати собі.
Тому треба, як я думаю, коли підходить життя до кінця, думати насамперед про свої гріхи. Думати, каятися і просити у Бога прощення. Якщо хто не буде каятися у своїх гріхах, коли б вони не були скоєні, і не буде просити у Бога прощення, то він у Царство Боже не увійде. Тому що гріхи не пускають. Злі духи на митарствах не пропустять через ці гріхи. Усвідомлення цього повинно стримувати у людині почуття гордості. Щоб ти не зробив у цьому житті доброго, велике чи мале, воно нічого не варте перед твоїми гріхами. І якщо людина буде пам’ятати про свої гріхи, – ніколи не згрішить гордістю. А це найтяжчий гріх, бо він стоїть найбільшою перешкодою до входження людини у вічне блаженне життя. І святі отці кажуть, що якщо великий подвижник, який навіть звершував чудеса, але думає, що він найкращий, в Царство Боже не увійде.
Для того, щоб цю думку ви засвоїли твердо, згадайте Юду. Коли Господь посилав на проповідь, він також творив чудеса. Повертаючись з проповіді, апостоли хвалилися: «Господи, і біси коряться нам». Тому не треба дивуватися, що великі подвижники, які впали у гордість, в Царство Боже не увійшли.
Тому нам постійно треба пам’ятати про свої гріхи, як це робили і апостоли. Апостол Петро до самої своєї смерті пам’ятав про те, як він відрікся Христа перед служанкою і плакав гірко. А ще більше треба пам’ятати милість Божу. Бо якщо зациклишся тільки на своїх гріхах, то впадеш у відчай. А треба пам’ятати про велику та незбагненну милість Божу, яку ми не можемо осягнути.
Як можна зрозуміти, коли розбійник, який все своє життя крав і вбивав, а першим увійшов у рай. Не Авраам, не Адам, не Давид, ні інші пророки, а розбійник увійшов. Хіба зрозуміла нам людям оця безодня милості?
Згадайте притчу Ісуса Христа про працівників у винограднику, коли господар тому, хто працював з одинадцятої години, дав ту ж платню, що й працівникам, які трудилися цілий день. І ті, що працювали цілий день, думали, що отримають більше, але отримали стільки ж, скільки й ті, що прийшли останніми, то були незадоволені. І господар сказав: «Чого око твоє лукаве з того, що я добрий?! Я хочу й тому дати стільки, скільки й тобі.
Тому нам треба про милість Божу пам’ятати тоді, коли ми усвідомлюємо свою гріховність. І тоді у цій безодні милості потонуть усі гріхи і перетворяться у небуття. І Господь прийме нас у Царство Небесне не за нашими заслугами, а за Своєю милістю. Оці думки у мене постійно.
Я дякую вам, преосвященні владики, за вашу любов, яку я відчуваю. І ви повинні разом працювати на ниві Божій. Працювати у Бога, в Його винограднику. Бо Церква – це виноградник, який треба обробляти. Коли б Бог не покликав тебе, зранку, чи при завершенні життя, працюй для вічного життя. Тому коли підійде смерть, ти не будеш її боятися, бо це буде природній перехід від одного стану до іншого.
І нехай Господь наш Ісус Христос за молитвами Божої Матері і всіх святих наставляє нас на путь розуму, покаяння і надії на вічне блаженне життя.
Завершилося богослужіння уставним многоліттям.
Після цього у своїй резиденції Патріарх приймав вітання від єпископату, духовенства, державних та громадських діячів.
Від імені професорсько-викладацького складу богословського відділення КПБА і мирян університетського храму Трьох Святителів прийміть і наші щирі вітання з нагоди Вашого Дня народження. Зичимо Вам міцного здоров’я, Божої допомоги у Ваших невтомних трудах на Славу Божу і на розбудову і утвердження Української Помісної Православної Церкви!
Многії літа, Святійший Владико.
Іс пола еті Деспота.
Прес-служба
Богословського відділення
За матеріалами: