25 лютого 2013 року, в день пам’яті

святителя і чудотворця митрополія Олексія Київського та всієї Руси,

в університетському храмі Трьох Святителів було звершено уставні богослужіння:

3 та 6 часи та Божественну Літургію.

Богослужіння звершив клірик храму прот. Миколай Лагодич.

По завершені було звершено уставний молебень перед іконою святителя,

в котрій вмонтована частинка його чесних мощей. У цей же день було освячено

 ікону з частинкою мощей священномученика Максима (Сандовича) Горлицького.

 Священномученик Максим Сандович народився 31 січня 1886 року в селі Ждиня, що на Лемківщині, в сім’ї уніатського дяка. По завершенні навчання в гімназії молодий Максим їде до Крехівського уніатського василіанського монастиря (сучасна Жовківщина, що на Львівщині). Тримісячне перебування в цій чернечій обителі зародило у серці юнака зерна сумніву щодо істинності католицизму. Виклопотавши собі паспорт, Максим відправляється до Почаївської Лаври, котра на цей час розташовувалась в межах Російської імперії. У Лаврі Сандович потрапляє на аудієнцію до архієпископа Антонія /Храповицького/. Святитель відмітив завзятість юнака й став його опікуном. Під керівництвом архієпископа Максим закінчив семінарію у Житомирі. 11 вересня 1911 року владика Антоній рукополагає його в сан священика. Незважаючи на вмовляння святителя залишитись для душпастирського служіння в Росії, отець Сандович повертається у рідне село Ждиню, на Лемківщину. Австро-Угорська влада в штики прийняла появу православного священика: штрафи, переслідування, перешкоджання душпастирському служінню... А невдовзі починається відомий процес над православним журналістом Семеном Бендасюком і його товаришами. 28 березня 1912 року заарештовують та переправляють до Львова й о. Максима. Процес ганебно провалився. Незважаючи на безглузде звинувачення (шпіонаж на користь Росії), відсутність доказів, влада два роки, аж до червня 1914 року, тримала сповідника у в’язниці. Проте одразу після початку Першої світової війни, у вересні 1914 року, о. Максим Сандович був знову заарештований. 6 вересня 1914 року за вірність Православ’ю, без суду та слідства у дворі горлицької в’язниці його розстріляли. Перед смертю священномученик, осінивши себе та всіх присутніх хресним знаменням, промовив: „ нехай живе Святе Православ’я та русинський народ...”. Розлючений ротмістер Дітріх зі словами „Згинь, собако” тричі вистрелив святому сповіднику в обличчя. Отець Максим став одним із шістдесятьох тисяч галицких русинів, що стали жертвами першого в двадцятому столітті геноциду, коли за прихильність до Православ’я були знищені десятки тисяч чоловік, побудовані перші в двадцятому столітті концентраційні табори, такі, як сумнозвіснийТалергоф. 7 липня  1994 року Постановою Священного Собору єпископів Польської Автокефальної Православної Церкви священномученика Максима було приєднано до лику святих. Це була перша канонізація святого в історії Польської Автокефальної Православної Церкви. Згідно з синодальною постановою могила священномученика довгий час залишалась незайманою. Зараз його мощі зберігаються в храмі Святої Троїці у Горлиці (Польща).