17 вересня 2020 року, коли свята Православна Церква молитовно вшановує свмч. Петра Зімоніча, митрополита Дабро-Боснійського, в семінарському храмі Трьох Святителів було відслужено уставні богослужіння. Богослужіння звершив клірик храму прот. Миколай Лагодич.

Свмч. Петро Зімоніч в 1887-92 роках здобував богословську освіту на Православному богословському факультеті Чернівецького університету.

Світське ім’я  Зімоніч Іоанн, народився 24 червня 1866 в Грахово (Герцеговина, тоді в складі Османської імперії) в сім'ї прославленого народного героя, воєводи і священика Богдана Зімоніча. Його батько взяв участь в знаменитому Герцеговинському повстанні 1875-1878 років проти турків, після якого край відійшов до Австро-Угорської імперії. За прикладом свого батька владика Петро все своє життя був нерозривно пов'язав з долею православного народу Боснії та Герцеговини.

Здобувши початкову освіту в рідному домі, він в 1883-1887 роках навчався в духовній семінарії в Рельєво, а в 1887 році вступив на навчання на Православний богословський факультет в Чернівцях. У 1892 році він з успішно захищає диплом, після чого ще рік навчається у Віденському університеті.

З 27 жовтня 1893 року - доцент, а з 14 жовтня 1895 року - професор у Богословському училище в Рельєве. Невтомний трудівник і талановитий педагог, він користувався особливою любов'ю семінаристів. Його вирізняла особлива скромність, люб'язність в поводженні і щирість.

6 вересня 1895 року приймає чернечий постриг з ім'ям Петро, а на наступний день висвячений в сан ієродиякона, а через день - в ієромонаха.

20 липня 1901 ієромонах Петро отримав призначення радником Дабра-Боснійської митрополії, в 1903 році був возведений в архімандрити.

На посаді радника консисторії отця Петра застало обрання його митрополитом Захолмско-Герцеговінскім. 27 травня 1903 року в кафедральному соборі Мостара відбулося його єпископська хіротонія.

Йому належало відновлювати запущену єпархію і одночасно вести з австрійською владою боротьбу за сербську автономію в сфері освіти. Але політичні зміни тих років погіршили становище Православної Церкви в Боснії та Герцеговині.
З 1918 року Боснія і Герцеговина увійшли до складу новоствореного Королівства сербів, хорватів і словенців (з 1929 року - Королівство Югославія) і владика Петро активно включився в роботу по об'єднанню колись розрізнених частин Сербської Православної Церкви.

Після смерті митрополита Дабра-Боснійського Євгенія (Летиція) новим митрополитом на цю митрополичу кафедру в Сараєво був обраний владика Петро, продовжуючи при цьому здійснювати адміністративне управління Захолмско-Герцеговінскім єпархією. Він був затверджений на новій посаді 7 листопада 1920 року указом югославського короля Олександра Карагеоргійовича.

 Його діяльність як і раніше була спрямована на євангельське благовістя, проповідь світу і добросусідства в багатонаціональній Боснії. Збереглися свідчення про те, що багато боснійські мусульмани і римо-католики добре знали і поважали владику.

За час його керування було побудовано і освячено безліч нових храмів, було висвячено близько 40 священиків..  У планах у митрополита було будівництво семінарії в Сараєво. Під керівництвом Церкви здійснювалися благодійні акції, діяли дитячий будинок і їдальня для сиріт. Особливу увагу владика приділяв викладанню Закону Божого, уроки якого сам нерідко відвідував. За свою працю владика отримав кілька державних нагород.

Після смерті патріарха Варнави (Росича) в 1938 році проходили вибори нового предстоятеля Сербської Церкви, ім'я владики Петра було в числі найбільш вірогідних кандидатів на патріарший престол. Коли питання про обрання нового патріарха ще не було остаточно вирішено, митрополит Петро, за спогадами Патріарха Гавриїла (Дожич), сам особисто прийшов до нього і на колінах просив прийняти на себе цей нелегкий хрест.

6 квітня 1941 року відбулася напад Німеччини та її союзників на Югославію. Через сильні бомбардувань владика, за наполяганням своїх наближених, на деякий час покинув Сараєво, але вже 21 квітня знову повернувся. У Сараєво вже всюди проходили арешти і погроми. Він уже знав про трагічну загибель свого побратима - єпископа Банялукського священномученика Платона (Йовановича), але відмовився покинути паству, кажучи: «Там де я ділив з народом добро я ділю з ним зло і тому повинен розділити з народом долю і залишитися на своєму місці» .

 27 квітня 1941 року офіцери гестапо провели обшук в будівлі митрополії.

Одним з перших офіційних розпоряджень влади «незалежної» Хорватії стала заборона на вживання кирилиці. Відповідь митрополита Петра була негативною. Тверда позиція православного архіпастиря проявилася і в відмову здійснювати подячний молебень на честь глави усташскої держави Анте Павеліча. Віддаючи собі звіт в тому, що відбувається, владика очікував арешту в будь-який момент, але на поради про від'їзд відмовляв.

12 травня 1941 року поліцейські агенти вивели владику Петра з митрополії в своє управління. Через три дні владику привели в митрополію, де було проведено опис грошових коштів та вилучено панагії, нагороди і цінні папери. 17 травня митрополит Петро був доставлений в Загреб до поліцейської в'язниці. За свідченням одного з його співкамерників, незважаючи на сильну втому і похилий вік, владика тримався мужньо і своєю поведінкою впливав на настрій інших заарештованих. З Загреба владику перевели в табір Керестенаць, де його поголили, відняли мантію і піддали жорстоким знущанням. Пізніше митрополит Петро був відправлений до концентраційного табору Госпіч, де його знову чекали тортури і знущання. За свідченням очевидців, його водили під дощем по табірному двору, били прикладами і, знущаючись, змушували виголошувати проповіді перед ув'язненими.

Подальша доля митрополита точно невідома. Впродовж 1941-1942 років Священний Синод Сербської Православної Церкви неодноразово намагався з'ясувати долю архієрея і домогтися його звільнення, але це не принесло ніяких результатів.

Існує кілька версій мученицької кончини митрополита Петра.

За однією з них, він був переведений з Госпіче в табір Ядовна і по-звірячому вбитий тут ударом молотком по голові, після чого його тіло було скинуто в одну з прірв, що ставали могилами для тисяч невинних жертв.

За іншою версією, митрополит Петро був убитий в концтаборі Ясеноваць, а його тіло спалено в печі для випалення цегли. Місце поховання священномученика так і залишилося невідомим. Однак безперечним є те, що він прийняв мученицьку кончину за Христа і вірність Православ'ю, до кінця виконавши слова Спасителя: «Пастир Добрий душу свою вважає за вівці» (Ін.10: 11).

У 1998 році Архієрейський Собор Сербської Православної Церкви прославив митрополита Петра в лику священномучеників. Зараз в його честь побудовано вже кілька храмів.

27 грудня 2000 визначенням Священного Синоду Руської Православної Церкви ім'я сщмч. Петра (Зімоніч) було внесено в календар Руської Церкви.