В університетському храмі велично вшанували 1760 річчя з дня мученицької кончини місцевошанованого святого Галицької Церкви – мученика ПАРФЕНІЯ,
мощі котрого з 1784 р. перебувають у храмі Різдва Христового м. Жовкви Львівської області.
З нагоди свята в університетському храмі Трьох Святителів було відслужено уставні богослужіння. Ввечері, 31 травня, було відслужено святкову Всенічну. Святкове богослужіння очолив священик Миколай Лагодич
у співслужінні диякона Іоана Шубина (студента V курсу Богословського відділення).
У сам день свята, 1 червня 2010 року, в університетському храмі Трьох Святителів було відслужено
Божественну Літургію.
Ще в 2008 р. під час паломницької поїздки Львівщиною студенти Богословського відділення мали можливіть відвідати жовкіський храм оо. Василіан, у котрому у період із 1686 р. по 1783 р. спочивали мощі святого великомученика святого вмуч. Іоанна Нового- покровителя Буковини, а з 1784 року знайшли вічний спочинок й мощі святого мученика Парфенія († 250).
Паломники зі співом величання мученику Парфенію поклонились його мощам... Дивитись фотографії з паломницької поїздки Львівщиною >>
Житіє мученика Парфенія
Згідно з історичними джерелами, котрі дійшли до нас, батьківщиною святого Парфенія була Вірменія. Він походив із середовища знатних та багатих людей. Святий мученик займав посаду нотаріуса імператорського двору. З благословення Римського єпископа Фабіана, він таємно вів мартиролог (список мучеників за Христа). Родина Парфенія відзначалась особливим християнським благочестям. Бачив це й таємний християнин – начальник міста Риму Еміліан, який помираючи заповів їм не лише все своє майно, але й попросив заопікуватись його донькою Калістою.
У цей час Римським імператором був ненависний противник християн – Декій. Будучи людиною грубою цей імператор не роздумував над істинністю віри. Декій був прихильником місцевих народних вірувань, а до християн був надто нетерпимий лиш через те, що його попередник був до них прихильний. Бажаючи повністю знищити всіх християн імператор розгортає масові гоніння. В цей час звилось багато відступників від Христа, але було й багато сповідників, які гинули у муках. Основний тягар гоніння впав на предстоятелів церков, котрі були опорою християнських громад. Ще на початку гонінь постраждав Римський єпископ Фабіан, мучеництво також ж прийняли й інші єпископи: Карп Фіатірський, Вавила Антіохійський, та інші.
Коли імператор дізнався про те, що Парфеній та його старший брат Калогерій християни, то почав їх звинувачувати у наверненні у християнство Калісти та у розтраті її майна на користь християн. На ці звинувачення старший брат відповів: „Так. Ми християни. А щодо майна Еміліана, то ми його використовуємо так, як він, будучи християнином, заповів нам – витрачаємо для потреб нашої братії”.
Довгі вмовляння, погрози та наказ принести жертву місцевим богам завершились мужнім сповідництвом віри в Христа. Твердість віри привела святих братів до ярого мучителя християн Лібанія. Останній з особливою завзятістю та жорстокістю мучив братів. Незважаючи на тортури святі залишались непоступними й твердими у вірі, а Парфеній ще з більшою ревністю почав сповідувати перед катами зміст і духовну сутність християнського віровчення.
Коли усі придумані Либанієм катування (розтягування суглобів, печіння розпеченим залізом, використання вогню) виявились марними, тоді він, шаленіючи, палаючою колодою роздрібнив сповідникам голови. Так 19 травня 250 р. святі Калогерій та Парфеній віддали свої праведні душі Господу. Цього ж дня римські християни віднесли тіла святих в катакомби, де знайшли вічний спочинок й інші мученики. Мощі обох мучеників тут перебували більше тисячі років. Після розкопок римських катакомб мощі мученика Калогерія були передані у монастир на горі Мавра (Франція), а мощі святого мученика Парфенія у 1655 р. папа Римський Олександр VII передав до віденської каплиці імператора Леопольда І. Через два роки мощі були перенесені до жіночого монастиря святої Клари, де їх й віднайшов о. Ієронім Стрілецький.
Нещодавно, в присутності уніатського єпископа Іринея Білика ЧСВВ, мощі святого Парфенія урочисто відкривались для заміни покривала. Присутні були приємно здивовані відмінним станом мощей „...лише права рука відірвалась...”. Підчас цього огляду на мощах виявлені чіткі печатки папи Римського, котрі засвідчують, що це дійсно мощі святого Парфенія.
Шанувальники св. Парфенія добре знають, яким ревним заступником він є перед Богом за всіх вірних які просять у нього заступництва. У 90-х рр. минулого сторіччя ієромонах Антоній Масюк ЧСВВ перебуваючи біля мощей святого отримав від нього одкровення про те, що саме за його молитовним заступництвом у місті підчас Другої світової війни вціліли всі храми в тому числі й юдейська синагога. На сьогоднішній день цей святий є забутий православною людністю в Україні. В жодному із виданих в Україні Православних церковних календарях не вдалось знайти вказівки на пошанування 19 травня (ст.ст.)/1 червня (н.ст.) пам’яті муч. Парфенія та брата його Калагерія, вказівки залишились лиш в богослужбових книгах Руської Православної. За межами Жовкви залишились лиш поодинокі молитовні шанувальники святого Парфенія.
У період свого служіння на Львівсько-Тернопільській кафедрі владика Никодим (Руснак) віддає під небесний покров святого Парфенія усі відновлені православні парафії своєї єпархії: більшість виданих ним антимінсів містять часточку мощей саме цього святого мученика. З цією метою у владики зберігалась десниця святого Парфенія, цим пояснюється її відсутність у раці.