23 січня 2011 р. Святійшому Патріарху Київському і всієї Руси-України Філарету виповнилося 82 роки від Дня народження. З цієї нагоди Предстоятель Київського Патріархату отримав численні вітання від єпископату, духовенства, віруючих, державних та громадських діячів, представники дипломатичного корпусу, українців з діаспори.

Зокрема, Патріарха Філарета листами та телеграмами привітали Президент України Віктор Янукович, голова Верховної Ради Володимир Литвин, глава Адміністрації Президента Сергій Льовочкін, міністри та заступники міністрів Українського уряду, голови обласних та районних державних адміністрацій, мери міст, голови обласних та міських рад, керівники політичних партій та окремі народні депутати України, ректори вищих навчальних закладів, посли іноземних країн.

Лідер партії «Батьківщина» Юлія Тимошенко увечері 23 січня відвідала Предстоятеля Київського Патріархату в його резиденції, де тепло привітала владику з Днем народження. Ю. Тимошенко відзначила непересічну роль Святійшого Патріарха Філарета у державотворенні та становленні Київського Патріархату, а також його послідовність у відстоюванні ідеї єдиної Помісної Української Православної Церкви. Юлія Тимошенко побажала Патріарху міцного здоров’я та довгих років життя. Лідер «Батьківщини» вручила Патріархові букет білих троянд і подарунок.

Також Патріарх Філарет та Юлія Тимошенко за участі представників єпископату Київського Патріархату обговорили поточні проблеми державно-церковних відносин.

24 січня 2011 р. Патріарха Філарета в його резиденції також відвідав Президент України (у 2005-2010 рр.) Віктор Ющенко, який тепло привітав Святійшого Владику та подарував йому книгу і букет квітів.

З нагоди Дня народження Предстоятеля до столиці прибули архієреї Київського Патріархату, які взяли участь в очолених Святійшим Патріархом Філаретом богослужіннях. 22 січня ввечері Патріарх звершив у Володимирському кафедральному соборі Всенічне  бдіння, а 23 січня зранку – Божественну літургію.

Служіння літургії завершилося подячним молебнем, після якого від імені всієї Повноти Помісної Української Православної Церкви зі словами вітання до Патріарха Філарета звернувся митрополит Львівський і Сокальський Димитрій:

Ваша Святосте! Наш отче й архіпастирю!

Що сьогодні цей день означає для нас? Що за подія сьогодні нас зібрала знову цілим собором у Золотоверхому Києві? Ми поспішили сюди, щоби знову Вас привітати з днем Вашого народження.

Вдивляючись у прожитий Вами довгий шлях життя, ми не перестаємо дивуватися Вашому духовному подвигові, Вашому предстоянню й боротьбі за віру, Церкву й правду українського народу. Ви духовно і фізично зростали на Донбасі й Ваше серце увібрало любов до рідного краю і всієї України. Перед Вашими очима майнули в минувшину «великі й малі вожді», генсеки і президенти. Ви були свідком їхньої слави і їхнього занепаду. Перед Вашими очима пройшли етапи трагедії українського народу в ХХ ст. – колективізація, індустріалізація, кровопролитна і страшна війна, повоєнний час, державні гоніння на Церкву.

Напевно найщасливішою подією у Вашому житті було відродження Української Церкви і Української Держави.

Ви бачили і навіть були знайомі з тими, хто робив ідолів. Як архіпастир Правдивої Церкви і віруючий Істинного Бога, бачили їхню нікчемність і були свідками того, як найжаданіші їхні мрії і плани про рай на землі не приносять ніякої користі. А вони не бачили і не розуміли, тому й були посоромлені.

Я зараз дуже захопився пригадуванням всього цього – і перш за все не для Вас, Ваша Святосте, а для нас усіх, щоб ми зрозуміли, який велетень духу й часу стоїть перед нами, якого мужа Церкви ми перед собою бачимо і маємо можливість спілкуватися з Вами, Ваша Святосте, брати з Вас приклад. Для нас Ви вказівник, який дає нам добру пораду і навіть розраджує у важкі хвилини випробовувань.

Сьогодні Церква згадує пам’ять святителів Григорія Нісського та Феофана, затворника Вишенського. Вони жили в різний час і несли різний подвиг. Перший терпів гоніння від імператора Валента, як і його брат святитель Василій Великий; другий ніс подвиг затворництва. Всі вони сповняли слова читаного сьогодні за богослужінням послання апостольського: «… Бог настановив одних апостолами, інших пророками, інших євангелістами, інших пастирями та вчителями, на довершення святих, на діло служіння, для створення Тіла Христового, аж доки всі прийдемо до єдності віри й пізнання Сина Божого...» (Еф. 4: 11-12). Вас Господь поставив для нас Патріархом, для того щоб утвердити в нас неспинне бажання мати в Україні єдину Помісну Православну Церкву.

Ми впевненні, що Вас для нас береже Господь для того, щоб ми всі пересвідчилися, що «добре ім’я краще за велике багатство, і добра слава краща за срібло і золото» (Притч. 22: 1). Я вірю і твердо переконаний, що Ви маєте страх Господній, а він, як сказано у Біблії (Притч. 10: 27), додає для Вас днів.

Прийміть найщиріші вітання і побажання многих і благословенних літ життя.

Іспола еті, деспота!

Митрополит Димитрій вручив Предстоятелю букет квітів та просфору, як знак звершеної в цей день спільної подячної молитви.

Святійший Патріарх Філарет звернувся до присутніх зі словами подяки:

Преосвященні владики, всечесні отці, дорогі браття і сестри!

По-перше, дякую Вам, владико, за гарне слово. Вам, дорогі браття і сестри, дякую, що ви прийшли цього дня помолитися разом з нами.

Але не треба думати, що центром сьогоднішнього богослужіння є день мого народження. Це тільки привід, щоби нам зібратися разом. Ми використовуємо різні події і дати для того, щоб збиратися разом і молитися Богу, утверджувати віру і в людях, і в самих собі. Тому що ми повинні служити один одному – і в цьому служінні виявляється любов до ближніх. Часто ми задумуємося над заповіддю Божою: полюби Господа Бога твого і ближнього, як самого себе. Як полюбити ближнього? Оце спілкування й допомога і є одним з виявлень християнської любові.

Також ми зібралися майже всім єпископатом, з духовенством, з вами, постійними парафіянами Володимирського собору, щоби помолитися насамперед за своє власне спасіння, бо це є головне. Якщо ми, живучи на землі, не отримаємо спасіння, то даремне наше життя на землі. Оце нам треба усвідомлювати, як кажуть – зарубати у пам’яті. Якщо хтось і прожив довгий вік, а не отримав спасіння, то значить даремно він жив на землі, бо не досяг того, заради чого народився. Тому, насамперед, ми повинні молитися про спасіння душі.

А спасіння звершується в Церкві, бо в ній діє благодать Святого Духа. Тому ми повинні любити не Церкву взагалі, будь-яку, а свою Церкву, яка нас духовно народила, виховала, утвердила у вірі, допомагає нам Божественною благодаттю – за це ми повинні молитися і дякувати Богу.

Коли тепер Церква наша проходить випробування, нам не треба скаржитися Богові: для чого Ти, Господи, посилаєш нам труднощі? Треба дякувати Богу за те, що Він посилає ці труднощі, тому що вони – це вогонь для золота, а для трави, для сіна, для дерева – це знищення. То якщо ми золото, – а ми, як християни, повинні бути чи то золотом, чи сріблом, чи дорогоцінним камінням, – якщо ми такі, то вогонь очистить нас від усякої скверни, а нечисте спалить. І ми бачимо, як цей вогонь очищує нашу Церкву і від негідних архієреїв, і від негідного священства, які служать не Богу, а мамоні, грошам.

Коли їх поманили грошима, прихильністю можновладців, то вони і Церкву залишили, і від священства відмовились, і навіть від хрещення. І знову приймають і хрещення, і священство. Заради чого? Заради спасіння? Ні, приймають заради грошей, бо бачать, що тут убогість, а там, куди вони йдуть – багатство. То від таких нам треба очищатися.

І слава Богу, що їх вже з нами немає. Юда був серед дванадцяти апостолів. Хіба Христос не знав, що з Ним ходить зрадник? Знав, але терпів. Терпів до того часу, коли прийшов момент відкритися цьому – і відкрилося це також через любов до грошей. Так і зараз Господь посилає нам ці випробування, щоб виявляти, хто ми такі, достойні ми Царства Божого, чи ні. Якщо ти такий, як Юда, то хіба ти можеш бути в Царстві Небесному? Не можеш!

Але це саме стосується не тільки священиків, а й кожного християнина, який в цей тяжкий час теж проходить випробування. Які це випробування? По-перше, це випробування на вірність правді: ти за правду, чи за неправду, ти готовий за правду страждати, чи ні? По-друге, випробовується наша відданість своїй державі, нашому народу, культурі нашій і нашій мові. Вірні ми цим принципам, чи тільки поманили когось грошима і вже повідмовлялися від своїх ідеалів, від своєї історії, і від своєї мови, і від своїх батьків?

Невже заради того, що в тебе буде більше грошей, чи ти будеш мати посади, заради цього ти відмовляєшся від правди, відмовляєшся від України?! Пам’ятай: прийде смерть і до тебе, як прийшла вона і до вождів, і генсеків, і президентів, і всіляких чиновників, олігархів і всяких багатіїв! І тепер питання – де вони, в Царстві Небесному? Не думаю, що в Царстві Небесному, бо вони, живучи на землі, обирали не Царство Небесне, а обирали славу, владу і багатство віку цього. І те, до чого вони прагнули, те й отримали, а чого вони не хотіли, то вони цього і не отримали.

Тому ми повинні молитися, щоби Господь давав нам силу всі спокуси перемагати, щоб ми були золотом, сріблом і дорогоцінним камінням. А якщо не буде випробувань, то не буде зрозумілим, хто ми такі: золото чи сіно. Як ви будете знати, хто ви такі? Дізнаєтеся, коли вогонь випробує, труднощі випробують і покажуть нам і всім, хто ми такі.

І не думайте, що коли людина проходить випробування, то вона обов’язково страждає. Ні, не обов’язково. Ви візьміть мучеників, подвижників, святителів. Вони страждали, але раділи, не по земному раділи, а духовно. Ось згадайте книгу Діянь святих Апостолів: коли апостолів кинули до в’язниці, побили, а потім їх випустили – вони йшли і раділи. Вони раділи, бо в них всередині була радість. А чому вона була? Бо вони страждали за Христа, за Його волю, за Його заповіді. Тому нагородою за це і була радість від Бога, за Якого вони постраждали. І це ми відчуваємо і тепер. Бо якби ми не відчували оцих моментів радості від страждань за віру, за Церкву, за свій народ, то ми б, мабуть, і не могли би перенести страждання. А так радість і впевненість дає нам сили.

Тому будемо молитися Богу, збиратися частіше на молитву, підтримувати один одного, напоумлювати один одного і набиратися сили  та дякувати Богу за все.

Богу нашому слава на віки віків!

Амінь!

Завершилося богослужіння уставним многоліттям, а святкування продовжилося прийняттям у патріаршій резиденції.