Преподобний Маруф був єпископом заснованого ним міста Тігріта (гр. - Мартірополь), - прикордонного міста Візантійської імперії Персії. Він прославився своєю вченістю і благочестям, писав про мучеників, які постраждали за віру Христову від перського царя Сапора, залишив після себе й інші твори на сирійською мовою, серед яких найбільш відомі "Тлумачення на Євангеліє", "Пісні Маруфа", "Літургія Маруфа" і "73 Правила Вселенського Нікейського Собору" (325) з описом діянь Собору. 

У 381 році святий Маруф брав участь на II Вселенському Константинопольському Соборі, скликаному проти єресі Македонія, а в 383 році - на Помісному Антіохійської Соборі проти мессаліан.

У 403 - 404 роках святий Маруф направився до Константинополя, щоб виклопотати в імператора Аркадія заступництва перським християнам. Двічі він був посланий імператором Феодосієм Молодшим до шаха Іздегерду для укладення миру між імперією і Персією.

У  414 році святий Маруф, виконуючи роль посла при дворі Іздегерда, вселив шахові розташування до християн і багато сприяв свободі віросповідання в Персії істинної віри. Він відновлював християнські храми, зруйновані під час гоніння перського шаха Сапора, а також попросив мощі постраждалих святих мучеників і переніс їх в Мартірополь. Там він і помер близько 422 року. Мощі святого Маруфа згодом були перенесені до Єгипту і покладені в Скитському монастирі Богоматері.