13 квітня 2011 року, в середу 6-тої седмиці Великого посту, професорсько-викладацький склад і студенти Богословського відділення молитовно долучились до вшанування митрополита Буковини ЄВГЕНА (Гакмана) (†30.03(ст.ст.)/12.04 1873).

На заупокійному богослужінні поруч з іменем великого буковинського митрополита було згадано всіх його побратимів - спочилих святителів Буковинського краю: єпископа ДОСИФЕЯ, єпископа ДАНИЛА, єпископа ІСАЮ, митрополита ФЕОФІЛА, митрополита ФЕОКТИСТА, митрополита СИЛЬВЕСТРА, митрополита АРКАДІЯ, митрополита ВОЛОДИМИРА, митрополита НЕКТАРІЯ, митрополита ВІССАРІОНА, єпископа ДАМАСКІНА, митрополита ТИТА, єпископа ФЕОДОСІЯ, архиєпископа АНДРІЯ, архиєпископа ЄВМЕНІЯ, архиєпископа ГРИГОРІЯ, архиєпископа ДАМІАНА, єпископа МЕФОДІЯ, архиєпископа САВВИ, архиєпископа ВАРЛААМА.

Митрополит Євгеній (Гакман)

Митрополит Євгеній (у миру Євфимій Гакман) народився 1793 року на Буковині у селищі Васловівці Заставнівського повіту, в родині селянина.
У Чернівцях він здобув початкову трикласну освіту, згодом закінчив п'ятикласну (нижчу) гімназію. 1819 року єпископ Буковини Даниїл (Влахович) послав Євфимія до Відня на навчання в університет на теологічний факультет.

1823 року майбутній архієрей повернувся до Чернівців і прийняв чернечий постриг з іменем Євгеній. Митрополит Карловацький Стефан висвятив монаха Євгенія у сан диякона, а потім - в ієромонаха. 15 серпня 1835 року ієромонах Євгеній (Гакман), згідно з рішенням собору архієреїв на чолі з митрополитом Стефаном, був висвячений у сан єпископа Чернівецького.

За час свого керування буковинською церквою владика Євгеній приділяв особливу увагу справам милосердя, храмобудівництва, освіти народу, виховання дітей, підвищення духовного рівня духовенства та православних віруючих. Він був ініціатором й організатором спорудження визначних архітектурних пам'яток церковного зодчества в Чернівцях. Так, стараннями митрополита Євгенія у Чернівцях було збудовано Свято-Духівський кафедральний собор, Свято-Параскевинську церкву та резиденцію буковинських митрополитів. Саме його зусиллями Православній Церкві на Буковині було даровано автономію.

В ніч з 30 на 31 березня (тут й далі дати за старим стилем) 1873 року у Відні митрополит Євгеній (Гакман) відійшов до Господа. Під час прощання з прахом православного митрополита з Чернівців у Відні серед присутніх були міністри, депутати австрійського парламенту, іноземні посли, радники. З великими почестями прах чернівецького митрополита було відправлено у Чернівці для поховання. 2 квітня у Віденському православному Свято-Троїцькому храмі було звершено чин відспівування митрополита, а 10 квітня тіло владики на чернівецькому вокзалі зустрічали члени братства, православне духовенство, студенти, місцеві товариства, офіцерський корпус, урядовці, голова Буковинського сейму, бургомістр, віце-бургомістр. Під час руху процесії по вулиці Головній горіли ліхтарі, магазини були закриті, на міській ратуші виднівся траурний стяг. Молоді і старі, багаті і бідні, городяни і селяни, християни і євреї - всі оплакували втрату митрополита Євгена Гакмана.

10 квітня у кафедральному соборі Святого Духа у Чернівцях відбулась панахида. Поховали під східною частиною вівтаря. Отже, митрополит Євген - єдиний з буковинських релігійних діячів, який удостоївся честі залишитися на вічний спочинок у своєму дітищі.

Минули роки, ім'я Гакмана за радянських часів замовчувалося. Так було до осені 1976 року. Згадує старший науковий співробітник краєзнавчого музею Дмитро ТАЩУК:

- Добре пам'ятаю, що надворі було холодно. У Святодухівському соборі тоді готувалися до якоїсь виставки, робітники здійснювали ремонт. На одній із стін висіла гранітна плита, на якій німецькою, румунською і старослов'янською мовами була написана біографія митрополита Гакмана. Коли робітники наблизилися до цього місця, а траншеї потрібні були для прокладання теплотраси, то вперлися у цегляні сходи, які вели в поховальницю - вхід до неї був замурований. Зробивши отвір, один з робітників проник усередину, знайшов гріб і відкинув покришку, сподіваючись знайти скарб. Злякавшись небіжчика, робітники сказали бригадиру, що далі працювати не будуть.

- Я тоді працював в обласному управлінні культури заступником начальника, коли мені зателефонував один з директорів чернівецького музею і попросив, щоб я прийшов до собору. Там вже були люди - якась жінка з санепідемстанції, майор міліції, представники міськради - до десяти осіб. Довго стояли мовчки, аж доки не приїхав автофургон і не з'явився завкладовищем Вєдєрніков, казали, що він раніше служив в органах.

- Ну что, начньом! - сказав Вєдєрніков

- Разом з ним прибули чотири гробарі, молоді хлопці. Двоє з них розширили отвір. Чорна домовина була металева, як не дивно, без іржі. Верхня кришка скинута, але була й друга, зверху - скляне віконечко. Жінка із санепідемстанції пальцем ткнула в обличчя, а на злякане застереження однієї з осіб сказала: "Не бійтеся, отрути нема!" Насамкінець Вєдєрніков крикнув, аби робітники поховали покійника "возлє забора, но не насипать могілкі!" Я зрозумів, що йшлося про кладовище у Годилові. Ніхто з присутніх жодних документів про перезахоронення не підписував. Судячи з усього, відповідальність за це дійство ніхто не хотів брати на себе документально, а рішення приймалося швидше всього в обкомі компартії.

- А у 90-х роках до мене приходили члени церковної двадцятки, казали, що з міношукачем шукали місце перезахоронення, але без успіху. Жодних документів вони не знайшли й у міськраді. Вдалося відшукати хворого вже шофера, який віз труну, але цей чоловік послався на те, що нічого не пам'ятає. Давно помер і Вєдєрніков. Вирогідно, що покійника викинули невідомо де, а труну продали. До речі, безбожники молотками тоді ж, у 1976 році, розбили й меморіальну плиту митрополита, уламки якої ще довго валялися в різних місцях.

Матеріали споминів співробітника краєзнавчого музею взяті з http://www.molbuk.cv.ua