Свят. Димитрій Савич-Туптало, більше відомий за своїм канонізаційним прозванням як святитель Димитрій Ростовський, є останнім визначним українським церковним письменником тої величної доби в історії нашої Батьківщини, яку історики звичайно називають епохою визвольних війн та Руїною. Проте її правильніше назвати могилянською або, вірніше, помогилянською добою. Адже якщо козацькі шаблі принесли простим українцям славу хоробрих і відчайдушних людей, їхньому керівництву — поганих і переважно продажних політиків, а більшості населення нашої Батьківщини — страждання ще жахливіші, ніж у найтяжчі часи польського панування, то культурне будівництво к. XVI - поч. XVIII ст. поставило Україну в ряд найбільш освічених та культурних націй Європи. На жаль, свят. Димитрію не пощастило народитися в часі розвою цієї величної доби, і він став свідком закономірного закінчення кривавої вакханалії другої половини XVII ст. — утиски української культури московською державою. Вся діяльність святого пов’язана, власне, зі спротивом цьому процесу. Сумною іронією є його канонізація саме в той час, коли за наказом синодальної влади піддавалась нищівному цензуруванню найголовніша справа життя святого - “Житія святих”.

У відношенні до біографії свят. Димитрія ми маємо доволі унікальну можливість, недоступну нам у вивченні біографій абсолютної більшості святих — почути про його життя, так би мовити, “з власних вуст”. Справа в тому, що свят. Димитрій, серед свого численного літературного спадку, залишив нам власноруч написану автобіографію — своєрідний особистий літопис, який нижче пропонуємо вашій увазі в адаптованому до сучасної української мови вигляді. На жаль, ця автобіографія дуже лаконічна, причому святий, очевидно боячись перлюстрації, надав її змісту абсолютної “безконфліктності”, старанно обходячи всі гострі політичні процеси того часу. Проте, на нашу думку, є в цій особливості твору і значний позитивний аспект. Адже загальновідома активна позиція святителя у питанні відстоювання української церковної незалежності в багатьох історичних студіях кінця минулого та цього століть нерідко виходить на перший план і дещо захиляє собою всі інші напрямки діяльності свят. Димитрія. Ці питання коротко висвітлені нами в примітках. “Аполітичний” же “Діаруш” змальовує нам те, що найтяжче вивчити і виповісти досліднику - внутрішнє, духовне життя святителя — передусім людини глибокої віри та надзвичайної духовності. А саме дані риси характеру цієї надзвичайної людини й були домінуючими. Димитрій-історик, Димитрій-полеміст виріс, власне, з Димитрія - ченця, священика, пастиря.

Власне «Діаруш» мав свого попередника — рукопис із хронологічними записами, зроблений свят. Димитрієм для своїх наукових студій, що містить короткі записи з датами про різні події, які відбулися по Різдві Христовому (в тому числі — літописні, особливо цінні для нас у зв’язку з точними вказівками на їхнє джерело). В кінці рукопису містяться записи про події, що сталися за життя свят. Димитрія. Не всі ці записи увійшли пізніше до «Діаруша». Тому, нижче в примітках до основного тексту ми подаємо ті з них, які є суттєвим доповненням до основного тексту за виданням: Шляпкин И.А. Св. Димитрий Ростовский и его время (1651-1709 г.) — Спб., 1891. — Приложения. — С. 4-11.

Діаруш грішного ієромонаха Димитрія, постриженика Кирилівського монастиря.

Батьки мої, Сава Григорович і Марія Михайлівна, християни благочестиві граду Макарова, в законному шлюбі перебували[1].

Во грісі родила мене мати моя 1651 року, місяця грудня, і наречено було мені ім'я Даниїл: на той час була війна Радзивілова [2]; і хрещенням святим просвітлений [був][3].

1668, липня 9, на святого священномученика Панкратія в іноцький образ пострижений у монастирі Кирилівському київському преподобним отцем Мелетієм Дзиком, ігуменом Кирилівського монастиря.

1669, березня 25, на Благовіщення Пресвятої Богородиці, на диякона поставлений преосвященним митрополитом Йосифом Тукальським [4], у Каневі.

1675 року, на Зішестя Святого Духа (травня 23) на священика поставлений преосвященним архієпископом Чернігівським Лазарем Барановичем [5], в монастирі Густинському [6]; і був при його преосвященстві проповідником певний час [7].

1677 рік

Червня 31 виїхав із Чернігова в Новодвір на поклоніння святому образу Пресвятої Богородиці чудотворному [8].

Серпня 13 приїхали з паном Бучинським до Новодвору увечері, і поклонилися чудотворному образу ще в старій церкві, а 14 числа, на предпразнество Успіння, преосвященний [Феодосій] Василевич, єпископ Білоруський [9], із кліром і немалою кількістю священиків, перед Літургією здійснив перенесення чудотворного Пресвятої Богородиці образу зі старої церкви до нової [10]. Того ж дня рано поспішив на це перенесення його пречесність отець [Климент] Тризна, старший Віленський [11]. Того ж дня, перед хресним ходом, представлений був я єпископу у вівтарі. У названому ході йшов поряд із Хоментовським — єпископським проповідником. Коли хресний хід увійшов до церкви, й чудотворний Пресвятої Богородиці образ поставлений був на місці; тоді отець Хоментовський сказав проповідь на такі слова: "Воставши Маріамъ, иде въ горняя со тщаніємъ, и вниде въ домъ". По закінченні проповіді сам єпископ здійснював Літургію.

Серпня 15, на саме свято Успіння Богородиці, той же єпископ здійснював Літургію; і після Літургії говорена була проповідь отцем Паскевичем, мінським проповідником, котрий на тій же Літургії висвячений на ієромонаха. В обидва ці дні єпископ влаштовував учти багаті для усього духовенства, де і я був.

Серпня 16, отець Никодим, ігумен Целерський, оглашав у церкві після обідні чудеса Пресвятої Діви, що сталися під час ходу.

Із Новодвора поїхав я до Вільни з отцем Климентом Тризною, старшим Віленським.

Бувши у Вільні, говорив дві проповіді, одну в неділю вісімнадцяту по П’ятидесятниці, а другу — в неділю двадцять третю.

Перед Філіповим заговінням преосвященний єпископ Білоруський приїхав до Вільни; звідки з його преосвященством поїхав я 24 листопада до Слуцька.

Грудня 6 замешкав у Слуцькому братстві.

Грудня 28 отець старший Мокрієвич привіз до мене листи з Чернігова, як від тамтешнього пана полковника, заявляючи іменем ясновельможного гетьмана, аби я до них повернувся, так і від Київського Михайлівського монастиря преподобнішого отця ігумена Дзика.

1678 рік

Січня 10 духовенство братства Слуцького, утримавши мене у себе щонайсильнішими проханнями й великими обіцянками, послало до отця ігумена Дзики отця Христинича з листами про мене просительними.

Лютого 16, з купцями, що приїхали із Чернігова, отриманий мною другий лист від пана полковника Чернігівського, з викладенням гетьманського побажання, аби я до них повернувся назад.

Лютого 20, отець Христинич приїхав із відповіддю від отця Дзика із Києва, з листами до Слуцького братства й до мене.

До монахів Слуцького братства від отця Дзика наступного змісту був власноручний польською мовою лист:

"Милостиві мої отці, Слуцьке братство Преображення Господнього, щирі мої благодійники та друзі!

[Зичу вам] доброго здоров'я, щасливих подій, благословення Божого, і всіх тимчасових і вічних благ від руки Пречистої Діви й Матері Божої, допомогою ваших патронів, св. Архангела Михаїла та всіх Небесних Сил, і святої великомучениці Варвари; і від найчистішого джерела добрóт отримати вам, милостивим моїм отцям і благодійником, щиро бажаю. Хоча й не знайомий із милостивими отцями, але добре відома мені пильність ваша й гаряча ревність до загальної нашої Матері, Церкви Божої. Сам Господь Бог мій навчив мене щодо вас: "Від плодів їхніх пізнаєте їх"; а це, як могло бути, зобразив св. Павло: "Плід духовний з любов'ю... і далі". В листі, адресованому мені, найостаннішому слузі Церкви Божої, побачив я велику милість і невимовну, Духом Святим розпалену любов вашу до перебування у вас отця і брата нашого, чесного отця Димитрія, задля всіяння слова Божого до сердець ваших. Я зі свого боку і [від] своєї обителі на це радо погоджуюся, не забороняю вашої до нього прихильності, але [тільки] на час, і з тим, щоб це було згідно його бажання. Якщо ж тут не буде в ньому великої потреби, то дозволю й довше лишатися йому у вас. Вельми хвалю схильність вашу до слухання Слова Божого: "Блаженні, хто чує слово Боже і береже його". Це є істинними знаком призначеності до Вічної Хвали, якої ми недостойні. Бажаючи вам усіх духовних утіх, доручаю себе любові вашій з убогим монастирем моїм, перебуваючи в молитвах своїх до послуг, ваш, милостивих моїх отців і благодійників, найнижчий слуга і постійний богомолець, Мелетій Дзик, ігумен св. Михаїла Київського Золотоверхого монастиря. Із монастиря Михайлівського, 5 лютого 1678 року, за нашим стилем".

Отець ігумен Дзик прислав декілька часток мощей св. великомучениці Варвари, із яких одну віддав я до церкви братства Слуцького, котра покладена у золотий хрест і до Спасителевого привішена образу.

З тим же отцем Христиничем прислав мені Михайлівського монастиря інок, отець Арсеній, книгу в багатому і золотому перепльоті, зі срібними застібками; та воздасть йому Бог.

Березня 2 через купців чернігівських відповів я пану Чернігівському полковнику та отцю ігумену Дзику на їхні листи, 16 і 20 лютого прислані.

Березня 11, на пам'ять святого Софронія, архієпископа Єрусалимського, у понеділок, блаженної пам'яті отець Феодосій Василевич, єпископ Білоруський, архимандрит Слуцький, приставився у Любліні. Та почиє з миром.

Через тиждень приставився отець Серапіон Замаревич, того ж понеділкового дня. Пом’янь його, Господи, в царствії Своєму Небесному! Похований у Новодворі, і при новій церкві він покладений.

Травня 9, на перенесення мощей св. Миколая, був я у Грозові [12] на святі.

 Липня 14 їздив я з отцем Олейкевичем до села Старожице, від Слуцька чотири милі, де Пресвята Богородиця явила милість Свою зціленням п'яти хворих, з яких двоє знемогли хворобою голови та очей, один страждав від нечистого духу; жінка, котра внутрішню мала хворобу, і одна глуха жінка, поклонитися чудотворному образу [13]. Усе це під час Літургії в недільний день відбувалося.

Серпня 1 Макарій Лигариді, митрополит Грецький, приїхав до Слуцька.

Серпня 3 отець Феофан Креховецький, архимандрит Овруцький також прибув до Слуцька.

Серпня 29 отець Ісайя Бай за предстательства отця старшого Віленського зведений на ієромонаха в Слуцьку, в церкві св. Іоана Хрестителя, в день Усікновення його; до чого і я доклав свого старання: висповідав його на прохання отця Дубинського, проповідника Віленського; а перед тим отримав від отця старшого наступний польською мовою лист:

"Щонайпречесніший в Бозі панотче Димитрію, мій во Христі отче і брате!

Заїхавши до Цеперського монастиря [14], і дізнавшись, що до Слуцька приїхав преосвященний отець митрополит Грецький, хотів був сам приїхати для засвідчення мого поклону, але від того утримали мене інші справи. Отже, посилаю я отця Йону Дубинського з отцем Браєм, аби, при засвідченні пошани, попросив про висвячення отця Бая на ієромонаха. Пора йому з нами священицьке нести тягло, від якого за попередніх властей ухиляв свої рамена. А тому і Вашого сприяння прошу у цій справі, (бо Ви добре роззнайомилися з митрополитом) — допомогти моїм стáрцям і відвернути перепони, що можуть виникнути у зв'язку з висвяченням; це Господу Богу, мені, і всій моїй обителі на добро буде. Постарайтеся й ви докласти старання свого до його висвяти, за що я вдячністю своєю відплатити надіюсь, а нині, передаючи себе вашій братській любові, бажаю вам, во Христі брате, всілякого блага. Палкий слуга, Климентій Тризна, старший Віленський, монастиря Зішестя Святого Духа".

Вересня 22 з отцем Гуславським, ігуменом Мінським [15], був у Старчицях коло чудотворного образа, де протягом двадцяти тижнів збулося чудотворінь від образа Богородиці 76.

 Жовтня 11 отець Мефодій, архидиякон Вінницького, прибув до Слуцька.

Жовтня 19, у суботу, увечері, 9 години, було затемнення місяця.

Жовтня 29 пан Скочкевич помер, у п'ятницю ранком, в кінці сьомої години: та почиє з миром!

Грудня 3 здійснене над ним прекрасне поховання, при якому говорив я проповідь, за що дано мені голландського доброго полотна 6 ліктів.

1679 рік

Січня 29, увечері, виїхав зі Слуцька з паном Димитрієм Окуличем, березинським купцем.

Лютого 5 приїхав до Березни.

Лютого 6 прибув до монастиря Максаківського [16]; до Батурина ж приїхав у суботу, перед тижнем блудного сина, де був ясновельможним гетьманом [17] вельми милостиво прийнятий і його благодійством користуюся по сьогодні.

1680 рік

Лютого 21 від преподобних отців кирилівських монахів приїхав до Батурина отець Меркурій до гетьмана з листами просительними про мене на ігуменство, а до мене з вибором від цілого монастиря, котрого 23 числа я і відправив назад.

Грудня 16, на пам'ять пророка Аггея, з середи на четвер, з'явилася у небі вельми велика комета, і з'являлася аж до Богоявлення Господнього [18].

1681 рік

У четвер першого тижня великого посту приставився отець Кирило, уставщик Батуринського монастиря: поховали його у п'ятницю ранком.

Того ж року отець Монастирський на Великому Посту поставлений ігуменом Кирилівським.

Червня 28 дня, перед св. Петром, зроблено склепіння в церкві монастиря Батуринського: в день Преображення антимінс у ній покладений, і першу обідню відправляв отець Почека, митрополит Сербський, за ігумена Феодосія Гугуревича.

Місяця липня перед св. пророком Іллею, народився благочестивий цесаревич Ілля Феодорович.

Серпня 9, на пам'ять св. апостола Матфея, вночі в Батурині був трус землі, але ледве хто під час загального всіх людей сну чув: сам пан гетьман, і стольник Максим Даландин добре чули, і з великим страхом; також і інші люди, не лише в Батурині, але й повсюдно [19].

Серпня 10 отець Єримія Ширкевич, ігумен Максаківський, приставився увечері, о восьмій годині, в середу; та почиє з миром!

Серпня 26, у п'ятницю по обіді, приїжджали до мене в монастир Батуринський отець Віктор і отець Рогоза від усієї братії з обранням та проханням до них у монастир на ігуменство. Останнього дня серпня попрощався я з ясновельможним гетьманом.

Вересня 1 виїхав із Батурина до архипастиря [20] з указом; дай Боже щасливого шляху!

Вересня 2, в суботу, дуже пізно, приїхав до Чернігова з отцем Віктором, з отцем Рогозою і з отцем Ісайєю.

Вересня 4, в неділю, ранком, був я у владики з гетьманським листом, і вельми милостиво його преосвященством був прийнятий. Як тільки розпечатав листа — зразу ж наступні сказав слова: «Не читаючи писання, кажу: та благословить вас Господь Бог не тільки ігуменством, але за іменем "Димитрій" — бажаю вам і митри: Димитрій та отримає митру!» Того ж дня був я на обіді у його преосвященства, і любовно вгощений. Між іншими милостивими словами таке мені сказав: "Цього дня [пам'ять] святого Мойсея Боговидця. Цього дня сподобив вас Бог ігуменства в храм Преображення Господнього, яко Мойсея на Фавор; сказав свої путі Мойсеєві, та скаже і вас на цьому Фаворі путь свій до вічного Фавора". Ці слова я, грішний, мав за хороше предзнаменування і пророцтво й запам'ятав. Дай Боже, аби пророцтво його архипастирства збулося!

Вересня 5, в понеділок, після обідні, отримав благословення, і указ у його пастирської милості на ігуменство Максаківське і Клюсовське, і посох свій хороший дав мені його преосвященство на благословення, і так мене з добром відпустив, немов батько рідного сина. Дай йому, Господи, все благе по серці його!

Вересня 8 Різдво Пресвятої Богородиці святкував в Мянині.

Вересня 9, в п'ятницю, ранком, приїхав до монастиря і вступив на ігуменську посаду — дай Боже добрий початок! — у п'ятницю.

1682 рік

Лютого 7, у вівторок, після утрені, на пам'ять преподобного отця Парфенія, приставився блаженної пам'яті отець Мелетій Дзик, ігумен Михайлівський Київський: вічна йому пам'ять [21]! На його місце обраний отець Феодосій Гугуревич, ігумен Батуринський; а до Батуринського монастиря [22] на Гугуревичеве місце мене Бог сподобив.

Березня 1, на пам'ять св. Євдокії, в середу першого тижня Великого Посту, отець Феодосій Гугуревич здав мені з себе ігуменство монастиря Батуринського, в церкві святителя Христового Миколая; а сам того ж дня виїхав із монастиря у шлях свій до Києва. Боже, посприяй йому!

Березня 3, в п'ятницю першого тижня великого посту, поїхав я до Максакова, аби, здавши Максаківське ігуменство, подякувати тамтешній братії.

 Березня 4, в суботу, на обідні в Максакові, отця Петра, священика із замку, постриг у камилавку, і назвав його Павлом, во Ім'я Господа; а на другий день, у неділю, рясофорних двох братів, Никона і Киприяна, постриг у мантію і назвав одного Никодимом, а другого Каллістом.

Березня 6, у понеділок, поїхав до монастиря Батуринського, і отримавши пастирський указ, прийняв начальство цього монастиря. Дай Боже час добрий! Боже, почуй моє [моління] про допомогу! Преблагословенна Діво, благослови початок!

Квітня 1, в суботу Похвальну, в Дівочому монастирі постриг у мантію трьох дівчат і двох жінок; імена їхні — Єлизавета, Варвара, Февронія, Євфимія і Марфа.

Отець Гугуєвич, ігумен Михайлівський Київський, прислав по покійному отці Дзику на сороковуст п’ять червінців, а для мене особисто два: дякувати Богу!

В суботу Лазареву отця Петра Ходоровича постриг у мантію, назвав його Пахомієм.

В суботу велику одяг камилавку на служителя свого; і назвав його Мойсеєм.

Травня 3, отець Георгій монах, постриженик отця Галятовського, Чернігівський, в Батуринському монастирі помер.

Липня 11, отець Мелетій Лопата приставився по полудні.

Серпня 12, отець Варлаам, духівник монастиря Батуринського приставився у суботу, під час трапези обідньої.

Жовтня 26, на пам'ять св. Димитрія, двох служителів — Іонна та Григорія — постриг у мантію, і назвав їх: Іонна — Йовом, а Григорія - Гавриїлом.

Листопада 24, в день св. великомучениці Катерини, преосвященний митрополит Болгарський Мелхіседек в монастирі нашому в церкві трапезній висвятив брата Гедеона диякона на пресвітера, Йова і Гавриїла на дияконів.

Грудня 23, в суботу, двох у рясофор постриг, одному ім'я Феофан, а другому Симеон.

1683 рік

Січня 19 дня, з четверга на п'ятницю, перед північчю, приставився ієродиякон Йосиф, постриженик отця Гугуревича: вічна йому пам'ять!

Вересня місяця у кінці брат Йоіль диякон утонув; і Іван Домонтович, суддя генеральний, помер, [той], котрий збудував кам'яну церкву в монастирі Батуринському, де і покладений на лівому боці біля стовпа. Вічна пам'ять!

Жовтня 12, на пам'ять святих мучеників Прова, Тараха і Андроніка, в Дівочому монастирі церква і трапезна згоріли у північ: у вівтарі загорілося від необережності пономарів.

Жовтня 26, на пам'ять св. великомученика Димитрія, патрона мого, зняв я з себе ігуменство Батуринське.

1684 рік

Квітня 23, в день св. великомученика Георгія, приїхав до монастиря Печерського й почав жити [там] по милості Пресвятої Богородиці при архимандриті Варлаамі Ясинському.

Того ж року, у Великий Піст, приставився святої пам'яті монах Афанасій Федорович, келійник преосвященного архієпископа Чернігівського Лазаря Барановича в Середу Велику, а в Четвер Великий похований у монастирі Іллінському, вічна йому пам'ять!

Місяця липня був у мене в Печерському монастирі брат Феофан із Батуринського монастиря, мій постриженик, котрий вирядився до дальніх країн, Бог знає з яким наміром.

Того місяця почав, з Божою допомогою, задля послуху, писати житія святих на цілий рік. Дай Боже звершити! [23]

На початку місяця грудня отець Тимофій Богданович, проповідник, приставився в Новгородку-Сіверському.

Того ж місяця 12 дня, вночі затемнення місяця було, і отець Іаков Олонецький у Печерському монастирі приставився. Вічна пам'ять! Він мені заповів книгу "Hortum Pastorum", тобто "Сад проповідницький".

Невдовзі перед цим, за декілька тижнів, приставився Паїсій Гладкий, постриженик Кирилівський, але не в Кирилівському, а в Чернігівському помер монастирі. Бог відає, де й мені судиться главу положити!

1685 рік

Близько [пам'яті] святого Петра було обрання на митрополита київського Гедеона Святополка, князя Четвертинського [24].

Серпня 10, в понеділок, почув я благовіст до утрені, та задля звичайної своєї ліні розіспавшись, не поспів до початку, але проспав аж до читання Псалтиря. В цей час бачив таке видіння: привиділося, ніби доручено мені доглядати печеру, в якій святі почивали мощі. Оглядаючи зі свічею святі гроби, побачив, ніби там же почиває свята великомучениця Варвара. Підійшовши до її гроба, видів, що лежить боком, і гроб її дещо підгнив. Бажаючи її прибрати, вийняв мощі її з раки, і поклав на іншому місці. Прибравши раку, приступив до мощей її, взявши їх руками для перекладення в раку: але раптом побачив святу Варвару живою. Промовив я до неї: "Свята діво Варваро, благодійнице моя, вмоли Бога за гріхи мої!". Відповіла свята, ніби маючи сумнів який: "Не відаю, — казала, — чи вмолю, бо молишся по-римськи" (думаю, що сіє мені сказано задля того, що я вельми лінивий до молитви, на зразок римлян, у котрих вельми коротке молитвослов’я, — оскільки у мене коротка й нечаста молитва). Слова ці почувши від святої, почав я тужити, і ніби впадати у відчай. Але свята невдовзі поглянула на мене з веселим і усміхненим обличчям, і сказала: "Не бійся". І інші деякі втішні слова вимовила, котрих я і не пам'ятаю. Потім поклавши її в раку, поцілував її руки і ноги: здавалося тіло живим і [було] вельми білим. Але рака вбога й струхла. Печалячись через те, що нечистими і оскверненими руками й вустами дерзаю торкатися святих мощей, і що не бачу хорошої раки, роздумував, як би прикрасити цей гроб, і почав шукати нову й багатшу раку, в яку б перекласти святі мощі; але в той самий момент прокинувся. Жаліючи про пробудження моє, відчуло серце моє деяку радість. Бог відає, що цей сон знаменує, і які після нього будуть події! О, коли б молитвами святої Варвари, патрона мого, дав мені Бог виправлення поганого й окаянного житія мого! [25]

1686 рік[26]

Січня 15 дня, на пам'ять преподобного отця Іоана Кущника, з отцем Варлаамом Ясинським, архимандритом Печерським, прибули до Батурина, де від ясновельможного пана, Іоана Самойловича, гетьмана, і від сиятельнішого князя Гедеона Святополка, митрополита Київського, намовлений був взяти знову ігуменство монастиря Батуринського.

Січня 29 дня, на перенесення мощей св. Ігнатія Богоносця, преосвященний митрополит поїхав до Києва, на престол свій, на святу Софію, в п'ятницю.

Лютого 2, на Стрітення Господнє, у вівторок, преосвященний митрополит служив з усім своїм кліром у святій Софії.

 Лютого 4, на пам'ять св. Ісидора Пилусітського, виїхав я із Печерського монастиря до Батурина, у четвер.

Лютого 9, на пам'ять св. мученика Никифора, у вівторок, на віддання свята Стрітення Господнього, в'їхав до монастиря Батуринського, й сів на ігуменстві, по волі й наказу властей духовних та мирських [27].

1687 рік

Березня 4, в п'ятницю Хрестопоклонної сідмиці, преподобного Герасима, що на Йордані, о четвертій годині дня ........................ [28]

1688 рік [29]

Березня 15, із монастиря святителя Христового Миколая Крупицького Батуринського, писав я до Москви до патріарха [30] наступного листа:

"Божою милістю, великому панотцю, святішому і всеблаженному отцю, кір Іоакиму, патріарху царственого міста Москви, і всія Рóссії [31] та північних земель отцям отцю, і пастирям пастирю, моєму ж найвищому архипастирю, премилостивому отцю і щонайбільшому благодійнику, смиренну мою до лиця землі перед ступнями ніг схиляючи главу, щонайнижче кланяюсь.

Перед святительство ваше, отця і архипастиря нашого, і я, вівця отари твоєї, хоча й найостанніша, і нітрохи не знана, цим негідним писанням моїм (оскільки на краще не здатен) звертаюся, і до ступнів святих твоїх ніг припадаю, аби сподобитися святішим моїм архипастирем знаним і згадуваним бути на ймення. До лиця бо земного великопостним поклонінням святині вашій, отцю і архипастирю моєму, кланяючись, через посланника від вірного їх царської пресвітлої величності підданого, обох боків Дніпра гетьмана, Івана Степановича Мазепи відправленого і через особливого мого ієромонаха Дорофея, намісника монастиря нашого, приношу і даю в святіші ваші руки [прохання], аби святі великі книги [Четії Мінеї], [за] місяці грудень, січень і лютий, передані Вашим святительством на прохання колишнього гетьмана, задля адекватності [32] житій святих, що пишуться в монастирі Батуринському мною, непотребним рабом, і підніжжям Вашим. Бо святительство Ваше до їх царської пресвітлої величності богомольця, а свого в Дусі Святому сина, преосвященного в Бозі кір Гедеона Святополка, князя Четвертинського, митрополита Київського, Галицького і Малої Рóссії, а перше до преподобнішого Варлаама, архимандрита Печерського, зволив писати про ті книги. Проте ті книги не у того преосвященного митрополита, ні у преподобнішого архимандрита, але в монастирі Батуринському, в моїх недостойних руках до сьогодні утримані, і з увагою читані. Від них же численну отримавши користь і звірившись зі святими житіями, у них написаними, віддаю їх святині вашій з подякою, і звіщаю, що в послусі святому, від малоросійської церкви мені дорученому, з Божою допомогою потрудившись, по немічній силі моїй, переписуючи з великих блаженного Макарія, митрополита Московського і всія Росії книг, і з інших християнських істориків, написав «Житій Святих» [на] місяців шість, почавши із вересня першого числа й до лютого останнього числа, у відповідності зі святими тими великими книгами в усіх історіях, і в повістях, і діяннях, святими здійснених, в підвизі їхньому та мучеництвах. І уже написані ті святі житія прочитані були, по-більшості, і обговорені певними визначними людьми, переважно в святій Лаврі Печерській. Нині ж, згідно багатьох благовоління та бажання, хотів би задля духовної користі християн типографським [способом] їх видати; до чого найбільше схиляє мене частими писаннями преподобніший архимандрит Печерський. На таку справу, церкві Божій (як думаю) не непотрібну, вашого верховнішого архипастирського прошу благословення. Благоволи, святіший і всеблаженіший отче, отецьке своє благословення мені, недостойному й непотребному рабу своєму препослати, як кормило добре й настанову премудру, й допомогу міцну; та тим вашим архипастирським благословенням управлений, наставлений і [тим] підтриманий, зможу свою справу добре здійснити, [і] обговоренню церковному піддавши, опублікувати ті шість написаних місяців; якщо ж коли Божою допомогою і благословенням вашим архипастирським здійсняться і видадуться, то (якщо Господь захоче, і живі будемо) й на наступне навернемося, й до вашого святійства чолом бити станемо про наступні святі книги. А ці нині через ваших посланців віддаючи вашому святительству, і себе з ними превеликій вашій архипастирській милості і отецькому благословенню вручаю.

Вашого святительства, отця отцям і пастиря пастирям, панотця, архипастиря і благодійника мого найбільшого найнижчий раб, смиренний ігумен Димитрій.”

1689 рік

 І з Чернігова переїжджаючи до Рудні, що знаходиться під Любечем, де прославився образ Пресвятої Богородиці чудесами чисельними[33], пробув тут декілька днів. Наказав я своєму живописцю списати для себе той чудотворний Пресвятої Богородиці образ, мірою й подібністю такий, як є. Це відбувалося на початку місяця січня.

Того ж місяця приїхав я до Печерського монастиря, і почав, [з] допомогою Божою друкувати житія святих [за] жовтень місяць[34].

Що давно в добрій моїй пам'яті тримаю, те розсудив за благо тут вписати, аби задля давності часу з пам'яті не випало. 1685 року, протягом Філіпового посту, в одну ніч закінчивши писати страждання святого мученика Ореста, котрого пам'ять листопада 10 числа читається, за годину чи менше до заутрені, ліг відпочити не роздягаючись, і в сонному видінні побачив святого мученика Ореста, [котрий з] обличчям веселим до мене звертався такими словами: "Я більше перетерпів за Христа мук, ніж ти написав." Це сказавши, відкрив мені груди свої, і показав на лівому боці велику рану, що в глибину крізь нутрощі проходила, сказавши: "Це мені залізом пропалено". Потім, відкривши праву руку по лікоть, показав рану прямо навпроти ліктя, і сказав: "Це мені перерізано"; при чому і видні були перерізані жили. Також і ліву руку відкривши, на такому ж місці, таку ж показав рану, кажучи: "І те мені перерізано". Потім, нахилившись, відкрив ногу до коліна, і показав на згині коліна рану. Також і другу ногу до коліна відкривши, таку ж рану на такому ж місці показав, і сказав: "А це мені косою розпечено." І ставши прямо, дивлячись мені в обличчя, промовив: "Як бачиш, більше я за Христа витерпів, ніж ти написав". І супроти того нічого не сміючи сказати, мовчав, і мислив про себе: хто сей є Орест? Чи не з-поміж п'яти, [пам'ять яких 13 грудня]. На цю мою думку святий мученик відповів: "Не той я Орест, що з-поміж п'яти, але той, якого ти нині житіє писав".

Бачив і іншого якогось чоловіка визначного, що за ним стояв, і здався мені також мучеником, але той нічого не говорив. В той же час благовіст до заутрені розбудив мене, і я жалів, що це дуже приємне видіння закінчилося. Було це під час мого перебування в Печерському монастирі. А що це видіння я, недостойний та грішний, істинно бачив, і що точно так бачив, як написав, а не інакше, це із присягою моєю священноіноцькою сповідую: бо все те, як тоді точно запам'ятав, так і тепер пам'ятаю.

Березня 29 дня, у святу Велику П'ятницю Спасительських страстей мати моя, Марія Михайлівна, законна дружина батька мого Сави Григоровича, приставилася у дев'ятий час дня, точно в той час, коли Спаситель наш, на хресті страждаючи, за Спасіння наше Дух Свій Богу Отцю в руки передав. Мала від народження свого років більше сімдесяти; та пом'яне її Господь у Царствії Своєму Небесному! Померла при повному розумі, пам'яті та мові. О, аби і мені такої блаженної кончини Господь удостоїв, її молитвами! І справді християнська була її кончина: бо з усіма обрядами християнськими і з належними Таїнами, безстрашна, незасоромлена, мирна; ще ж та сподобить її Господь доброї відповіді на Страшному Своєму Суді, і не сумніваюсь у Божому милосерді, а [також — ?] у її Спасінні, відаючи постійне добродійне і набожне її життя. А й те за добрий спасіння її знак маю, що того ж дня і того ж часу, коли Христос Господь розбійнику під час вільної Своєї смерті рай відкривав, тоді і її душі від тіла відлучитися велів. Квітня в 3 день, в середу сідмиці Світлого Воскресіння Христового, здійснили ми поховання в монастирі Кирилівському, і поклали її в церкві Святої Трійці, ліворуч, біля самої стіни, при дверях, котрими на хори сходять. Та почиває в Господі, [Котрий] живими і мертвими володіє.

 Того ж квітня 3 дня в монастирі Братському Київському приставився блаженної пам'яті отець Феофан Прокопович, муж визначний і знаний, котрий в Церкві Божій добре послужив, проповідник солодкоголосий, мій любий брат. Поховали його на другий день, тобто в четвер Світлої сідмиці. Вічна йому пам'ять!

Я розсудив за потрібне в цю мою пам'ятну книжку включити те, що було, аби не забути мені, бо маю пам'ять уже слабку: в бутність мою проповідником при преосвященішому панотці Лазарю Барановичу і, архипастирі Чернігівському, одного разу у Великий Піст, 1676 року, протягом Тижня Хрестопоклонного, вийшовши з заутрені, і готуючись до служби в соборі, (бо й сам преосвященний хотів служити, як і служив) задрімав трохи сном легким. В цьому сонному видінні здалося мені, ніби я у Вівтарі перед Престолом: преосвященний архієрей сидить у кріслі, а ми всі біля Престолу, до служби готуючись, щось читаємо. Владика раптом розгнівався на мене й почав мене сильно лаяти. Слова його (бо добре пам'ятаю) такі були: "Чи не я тебе обрав, чи не я ім'я тобі нарік, брата Павла диякона облишив, і інших, що приходили, тебе ж обрав"; і ще деякі речі корисні для мене у гніві своєму промовив, котрі я уже й забув; але ці тільки добре пам'ятаю. Я, низько кланяючись преосвященному, і обіцяючи виправитися, (чого й понині ще не роблю) просив пробачення й сподобився його. Бо, простивши мене, дозволив поцілувати свою руку, і почав ласкавіше зі мною говорити, велячи мені готуватися до служіння. Тоді знову я став на своєму місці, розгорнув Служебник, і в ньому знайшов зразу ті ж самі слова, якими мене преосвященний лаяв, великими літерами написані: "Чи не Я тебе обрав...", і далі, як вище сказано. Читав я тоді це з великим жахом та здивуванням, і донині твердо ті слова пам'ятаю. Потім, прокинувшись від сну, чимало дивувався побаченому. І нині, згадавши, дивуюсь, і думаю, що у видінні сам Творець мій навчав мене. Питав я потім і про Павла диякона, - чи не було такого диякона, що цим ім'ям називався, але не [зміг] знайти ніде: ні в Чернігові, ні в Києві, ні по інших монастирях. І донині не знаю, був чи є тепер де в моїй Вітчизні диякон Павло. І Бог знає, що означає "Павло диякон". О Господи мій! Влаштуй зі мною все за Твоїм преблагим і премилосердним бажанням на спасіння душі моїй грішній.

 Того ж 1689 року, липня 21 дня, виїхав я з ясновельможним гетьманом Іваном Мезепою із Батурина в столичний царствуючий град Москву. З ним їздив і преподобний отець Інокентій Монастирський, ігумен Кирилівський Київський, і я, грішний, з двома дияконами - Петром і Єфремом. В'їхали ми до царствуючого граду Москви серпня 10 дня, на пам'ять св. мученика Лаврентія, в день суботній; а 11, у день недільний, були біля ручки щонайблагочестивішого царя Іонна Олексійовича і щонайблагочестивішої царівни Софії Олексіївни, а щонайблагочестивішого царя Петра Олексійовича не було в домі, був десь у поході. Того ж дня були ми біля ручки у святішого патріарха Іоакима.

Вересня в 10 день були ми з ясновельможним гетьманом біля ручки щонайблагочестивішого царя Петра Олексійовича, в монастирі Троїцькому, обителі Сергія Радонезького чудотворця. В тому ж монастирі був на той час і патріарх, котрого ми часто відвідували.

Того ж місяця в 13 день, знову вдруге були ми біля ручки у государя Петра Олексійовича на відпусті. Святіший благословив мені грішному продовжувати писати житія святих, і дав на благословення мені образ Пресвятої Богородиці в окладі. В бутність нашу в Троїцькому монастирі скарано трьох знатних осіб за деякий бунт — голови відрубано, а інших батогом січено, іншим язики вирізані, іншим — вуха, і в заслання розіслані [35].

Вересня 22, в день недільний, тижня 18 по Святому Дусі, з царствуючого граду Москви у шлях до домівок своїх, з Божим благословенням, збираємося. Поможи, Господи!

Жовтня в 10 день приїхав я додому з Божою допомогою.

1690 рік

В січні постриг я в мантію хвору рясофорну монахиню Ангеліну і дав їй ім'я Агафії.

Лютого 9, в день недільний, почав жити в скиту біля церкви св. Миколая Крупицького. Господи, поможи!

Березня 17 дня, святіший патріарх Московський Іоаким приставився [36].

У квітні, в тиждень 5 Святого Великого Посту, преосвященний митрополит Київський Гедеон Святополк приставився [37].

В Світлу Суботу постриг у мантію трьох братів — Порфирія, Мартиніана і Климентія.

В серпні, між днями Преображення і Успіння, йшла велика сарана з півдня на північ [38].

Того місяця обраний і висвячений на патріаршество Московське Адріан, митрополит Казанський [39].

Того ж місяця, останнього числа, на покладення пояса Пресвятої Богородиці, висвячений на митрополію Київську преподобний Варлаам Ясинський, колишній архимандрит Печерський.

Жовтня останнього числа до Батурина прибув.

Листопада 1 дня преосвященний митрополит Київський, благословляючи писати житія святих, дав мені від святішого патріарха таку грамоту: "Адріан, милістю Божою патріарх царствуючого граду Москви і всія Росії, і всіх північних земель, чесної обителі святого чудотворця Христового Миколая Батуринського Крупицького, чесному ігумену ієромонаху Димитрію наше архипастирське благословення.

Сам Бог в Трійці Животворчій, — благословен Сий у віки! — та воздасть тобі, брате, всіляким благословенням благосним, записавши тебе в книги Життя Вічного за твою боговгідну працю в писанні, виправленні ж і типографським способом виданні книги душокорисної, житій святих на три місяці перші — вересень, жовтень і листопад; Той же і надалі та благословить, укріпить і допоможе потрудитися тобі, аби на цілий рік і інші такі ж «Житій Святих» книги виправити бездоганно й опублікувати в тій же Ставропигії, нашій патріаршій Лаврі Києво-Печерській, якої колишній всечесний архимандрит, а нинішній же, благословенням Божим, і нашим архипастирським, преосвященний митрополит Київський Варлаам, в Дусі Святому син наш любимий, перед нами старанність твою і благорозумність в тій святій справі, трудолюбство все, добре хвалив, оскільки почав за свого архимандритства піклуватися про опублікування в Лаврі тій книг тих душеспасительних, бажаючи, аби в тому виконаний був боговгідний намір його попередників-архимандритів. Нині послав Бог вченого і благорозумного, благостаранного працівника і виконавця, любов твою. І надалі нехай не зрікається [того], ні далеко не віддаляється від піклування тою старанною своєю благоприязністю і допомогою вагомою, наскільки буде потрібно і можливо, оскільки недалеко мешкає, а любов'ю завше [у] Лаврі святій перебуває. Наставляв його архипастирство і про дозвіл на те його наступника-настоятеля, і братії тої ж ставропігії нашої. Не сумніваємося також, що любов твоя докладеться задля швидкого того святого діла здіснення. Бажане наше благословення архипастирське присилаємо.

Писалося в царствуючому великому граді Москві, літа 7199, від Різдва ж Бога Слова 1690, індикта 14, місяця жовтня 3 дня.”

На обороті цієї грамоти написано: в Батуринський Миколаївський Крупицький монастир, чесному ігумену ієромонаху Димитрію це та буде віддане.

На сію грамоту наступну послано відповідь: "Великому панотцю, кір Адріану, милістю Божою святішому і всеблаженнішому патріарху царствуючого гада Москви і всія Россії, і всіх північних країн, отцю отців, і пастирю пастирям, моєму щонайвищому архипастирю, премилостивому отцю і щонайбільшому благодійнику, смиренну мою до лиця землі перед ступнями ніг схиливши голову, щонайнижче кланяюсь.

Благословення архипастирства вашого, мого премилостивого отця, через преосвященного митрополита Київського Варлаама, недостоїнству моєму прислане, з великою радістю прийнявши, і благоговійно поцілувавши, перше Богу в Трійці Животворчій благословенному в віки дякую, оскільки за превеликою Своєю милістю і чоловіколюбством мене, щонайгрішнішого й малорозумного, і найгіршого з-поміж усіх, сподобив писати житія святих, у Книзі Житійній на небесах записаних, [і] уже написану з допомогою Його Всемогутньою першу тримісячну книгу явлено угодною перед очима Вашими архипастирськими. Також Вашому Архипастирству подяку воздаю, оскільки благословили згадати мене, раба непотребного, благословенням же своїм і премилостивим отецьким словом звеселити. Та похвалений і прославлений буде Бог у святих і від святих славлений, оскільки дарував нині Церкві Своїй такого пастиря доброго і освіченого, Ваше Архипастирство, що на початку свого пастирства перш за все піклуєшся і думаєш про помноження Божої і святих Його слави, бажаючи, [аби] житіям тих у світ виданим бути на користь усьому християнському рóссійському роду. Слава сія є [уславленням] усіх преподобних! Нині уже і я, недостойний, старанніше, з Господньою допомогою, на наступне простягну марнjтну й грішну мою руку, маючи ваше святительство за помічника свого, що укріплює і наставляє благословенням, яке немало збуджує мене скинути сон ліні. Повелене мені творю пильно, хоча й не навчений є, не маючи стільки знань і таланту, аби всеналежно довести до бездоганності розпочату справу: проте завдяки Ісусу, Котрий мене укріплює, маю нести ярмо накладеного на мене послуху і обмеженість розуму мого Той доповнює, від Якого все, чого виповнені, отримали, і ще й ще отримуємо. Також наперед нехай допомагає мені з благословенням блага Архипастирства Вашого молитва, на яку вельми покладаю надію. Ще ж б'ю чолом Архипастирству Вашому, моєму премилостивому отцю, аби прислані були з кафедральної патріаршої великої соборної церкви святі великі книги, Мінеї читальні [за] місяць грудень, січень, лютий. Оскільки хоча уже й були в руках наших від блаженної пам'яті великого пана, кір Іоакима, святішого патріарха Московського, і всія Россії, прислані, проте того ж святішого велінням невдовзі від нас були взяті, я ж не зумів за короткий час їх прочитати й вибрати звідти потрібне. Нині ж, аби зволило Архипастирство Ваше, задля адекватності [40] писаних нами житій святих, ті ж святі великі книги за три названі місяці, на [певний] час моєму недостоїнству повеліти прислати, постарався б, з допомогою Божою, набути великої користі, і тут в світ видати; а книги ті знову до Вашого Архипастирства з подякою відіслані були б. Про них же нині смиренно чолом б'ючи архипастирській милості, отецькому ж благословенню, і благим святительським молитвам вручаюся.

Писано в монастирі святителя Христового Миколая Крупицького Батуринського, в літо від втілення Бога Слова 1690, місяця листопада в 10 день. Вашого святительства, пана, отця, архипастиря і благодійника мого щонайвищого, найнижчий раб, смиренний ігумен Димитрій."

Грудня 25, в самий день Різдва Христового, по вечірні, приставився в монастирі нашому ієромонах Феодосій Гугуревич, колишній ігумен у різних монастирях, а саме: в монастирі цьому Батуринському літ п'ять [ігуменствував], в Михайлівському Золотоверхому Київському — рік один, в Братському Київському три роки, в Максакові — один рік, а в бідах і скорботах після Максаківського ігуменства страждав також цілий рік. Та пом'яне його Господь в Царствії Своєму Небесному! І [та] буде йому вічна пам'ять!

 1691 рік

Січня 5, в надвечір'я Богоявлення, повернувся додому, в монастир Батуринський, брат Феофан монах, мій постриженик, котрий пішов зі свого монастиря 1684 року, ходив різними землями, в Парижі й Римі філософії та богослов'ю вчився, був у Барі, де мощі святителя Христового Миколая почивають.

Січня 13 дня, у вівторок, перенесена була славно до монастиря Батуринського частка мощей святої великомучениці Варвари, саме персо, вкладене до срібного образа. Ця частина, що лежала в Батурині, в Казенній палаті, сюди покладена по блаженної пам'яті Йосифові Тукальському, митрополитові Київському, котрий в Чигирині приставився, і була ніби під спудом захована, і ледве кому відома аж до цього року. За моїм проханням і немалим старанням, ясновельможний Іван Мазепа, гетьман їх царської пресвітлої величності віддав її в монастир наш. Я переніс із Батурина в монастир з прекрасним хресним ходом, при безлічі народу; і запровадив кожного вівторка співати молебень святій великомучениці Варварі [41].

Червня 4 дня Петро, диякон з монастиря Батуринського, приставився.

Червня 23 Митрофан Кирилівський приставився; а перед смертю за декілька днів облікся в схиму, моїми грішними руками пострижений, і названий Мойсеєм.

Того року, осінню, побудував я собі келію нову в пeстині, задля спокійнішого писання житій святих. Місяця жовтня 15 дня закінчена, а 18 освячена, і почав жити в ній у Ім'я Господнє [42].

Листопада 5, на пам'ять св. мученика Галактіона і Епистимії, отець Дорофей Кирильський перед північчю помер сном смерті у Господі, з усіма належними обрядами християнськими. Вічна йому пам'ять!

1692 рік

Лютого 14, в перший тиждень Святого Великого Посту, перед обіднею, облишив я і здав ігуменство моє в Батуринському монастирі задля спокійнішого життя і писання житій святих; а на моє місце просить братія отця Пахомія Ходоровича.

У вівторок Хрестопоклонної сідмиці Пахомій Ходорович в'їхав на ігуменство в монастир Батуринський, березня в 1 день.

Квітня 29 від преосвященного отця Варлаама Ясинського, митрополита Київського до ясновельможного його милості Іоанна Мазепи гетьмана через преподобного отця Інокентія Монастирського, ігумена Кирилівського Київського, духовне слово на листі, власною митрополита рукою писаному, було подано таке: "Передати ясновельможному благодійнику бажання митрополита, аби в столичному гетьманському місті Батурині був особливий протопоп, при церкві святої Животворчої Трійці, що тримав би намісництво від митрополита Київського, і був за ступенем перший по Київському протопопові задля честі гетьманської, так само, як і Київський перший задля честі столиці перших самодержців Рóссійських. Також аби і в монастирі Батуринському був архимандрит, а саме: той же пречесний отець Димитрій, а оскільки до архимандрії за звичай належать і інші монастирі, то аби володів архимандрит Батуринським Глухівським монастирем, і Максаківським, і ще, якщо є до нього [ще який] найближчий"[43].

Вересня 13 високопреподобний отець Феодосій Углицький, архимандрит Єлецький і Чернігівський, висвячений у Москві в архиєпископи на престол Чернігівський за життя теперішнього архиєпископа Чернігівського преосвященного Лазаря Барановича; а грудня 9 на Зачаття Пресвятої Богородиці, в Батурин приїхав, повертаючись із Москви [44].

1693 рік.

У Великий Піст привезені мені з Гданська книги Болланда про життя святих [45].

Того ж року, по Воскресінні Христовому, вибираюся із пустині в Київ у типографію: Боже поможи! Травня 1 дня.

Травня 9, на перенесення мощей св. Миколая, прибув я в монастир Печерський.

Липня 10, в день Антонія Печерського, почав друкувати грудень місяць [46].

Вересня 1 приставився преосвященний архієпископ Чернігівський Лазар Баранович, великий стовп церковний.

1694 року, в Петрів піст, прийняв я ігуменство в монастирі Глухівському.

1696 рік.

Січня 29 приставився благочестивий цар і великий князь Іоанн Олексійович.

Лютого 5 преосвященний архієпископ Чернігівський, Феодосій Углицький, приставився [47].

1697 рік.

Січня 17 дня, з суботи на неділю, о третій годині ночі, приставився чесний старець Інокентій Монастирський, ігумен Кирилівський; по ньому я, грішний, прийняв ігуменство.

В той же час висвячений архієпископом у Чернігів преосвященний Іоанн Максимович.

Лютого 7, в суботу, під час заутрені, приставився всечесний архимандрит Печерський Мелетій Вуяхевич [48].

Червня 10, на пам'ять св. священномученика Тимофія, єпископа Пруського, в четвер, благословенням Божим і волею старших, прийняв монастир Єлецький, архимандрію давню чесну Чернігівську [49]; а 20 червня на святого священномученика Мефодія, єпископа Патарського, в неділю (тиждень був четвертий по Святому Дусі), висвяти архимандричої сподобився в церкві Успіння Пресвятої Богородиці Єлецької священнодійством преосвященнішого архиєпископа Чернігівського Іоанна Максимовича, во славу Бога, Богородиці, і всіх святих. Амінь.

 1699 рік.

Вересня 17 дня, на св. мучениць Віри, Надії і Любові, на тижні шістнадцятому по Святому Дусі, здав монастир Єлецький, і того ж дня виїхав із Чернігова в Новгородок Сіверський на архимандрію [50]; а 22 числа, у п'ятницю, ранком виїхав у Новгородський Всемилостивого Спаса монастир, і поселився тут. Дай Боже час добрий!

1700 рік [51].

Жовтня 1, в Києві, у Святій Софії, на єпископство Переяславське висвячений ігумен Золотоверхо-Михайлівський Захарій Корнилович.

Грудня 16, із Великої Церкви Печерської, із Великого Вівтаря присланий мені на благословення образ Пресвятої Богородиці Московський [52], — прислав преподобний панотець Іоасаф Кроковський, архимандрит, з братією. Про цей образ [існує] така повість: благочестивий цар і великий князь Олексій Михайлович прислав ту святу ікону преосвященному митрополиту Київському Петру Могилі (вінчаний на царство цар Олексій Михайлович літа буття світу 7154, а від втілення Бога Слова літа 1646). Преподобний панотець Никон, ігумен Троїцький, лікарні Печерської, за перебування архимандрита у Москві, у монастирі Богородиці Донської (? — І.Ж.), прийняв архимандрію Єлецьку Чернігівську листопада 21 дня, на Введення Пресвятої Богородиці. Цей із Печерського [монастиря] привіз ту ікону з собою до Чернігова, а з Чернігова прислав із ієродияконом Йосифом Родикевичем. Привезена мені 16 грудня.

1701 рік.

У лютому, згідно указу царського, приїхав до Москви, в неділю про митаря і фарисея, числа лютого було 9.

Поставлений у архієреї в Сибір, у неділю Хрестопоклонну, березня 23 дня [53].

1702 рік.

Січня 4, на тижні перед Просвітленням, переведений на Ростовську митрополію, а на моє місце до Сибіру поставлено Філофея Лещинського [54].

Березня 1, в тиждень другий Великого посту, Господнім зволенням, зійшов на престол мій у Ростові.

1703 [р.], січня 6 в третій час дня Богоявлення Господнього, приставився батько мій Сава Григорович, і похований у монастирі Кирилівському Київському, в церкві Святої Трійці: вічна його [та] буде пам'ять.

 На цьому «Діаруш» закінчується. У власноручних хронологічних записах святителя, які лягли в його основу, зазначено ще декілька дат [55]

1704 р.

Квітня 23 в неділю Фомину під час благовісту до Літургії приставилася сестра моя старша інокиня Олександра, що мала літ від народження бл. 65. Похована в церкві Кирилівській, біля ніг материних.

1705 р.

8 лютого житія святих за місяць серпень написав остаточно. Амінь. Слава Богу!

Цього року серпня місяця в останніх числах поїхав до Москви на чреду.

1706 р.

В перших числах червня повернувся з Москви до Ростова.

1707 р.

Червня 5 Афанасій монах приставився в монастирі Кирилівському Київському.

Серпня 22 преосвященний Варлаам Ясинській, митрополит київський, приставився.

1708 р.

Архимандрит Печерський Іоасаф поставлений митрополитом Києву на Москві серпня 7. Були і ми на поставленні.

На разі, навіть у цих останніх повідомленнях нема фактично ніяких даних про обставини перебування святителя у Ростові. Проте, можемо сказати, що ростовський період життя був його найтяжчим підвизом. Ситуація, з якою зіткнувся, посівши ростовську митрополію свят. Димитрій була настільки тяжкою, і реальність у серці “істинно-православної” Русі були настільки жахливою, що ми просто не ризикуємо описувати його діяльність на цих теренах, аби не навернути на себе звинувачення в політичних інсинуаціях. А тому нижче нами поміщено присвячену цьому питанню опубліковану ще 1910 року в “Трудах Киевской Духовной Академии” блискучу роботу київського дослідника К. Маккавейського [56].

На разі, одна людина, навіть настільки свята, не могла змінити того, проти чого була не лише вікова відсталість, але й державна політика, в якій не було місця духовності. За день до своєї смерті свят. Димитрій написав листа до свого друга Феолога:

“Чесному пану Феологу, любому моєму!

Спасе Бог любов твою, оскільки всі мої бажання і прохання виконуєш. Катехізис єретичний отримавши, проглянув, і знову послав до вас. Бачив я його давно, коли ще в Литві перебував, лише авторів його забув. Не можу я над ним працювати: дав би Бог іншого якого бажаючого — я бо знемагаю.

Питав мене, любий, про моє здоров’я. Істинно кажу тобі, що недужий. Раніше було моє здоров’я навпіл: напівздоровий, напівнедужий. А нині недуг перемагає і лише третина здоров’я лишається. Проте ніби тримаюся і рухаюся в Господі моєму, в руцo Якого життя моє. Роботи нині ніякої не роблю: за що не візьмуся — з рук падає. Дні мені стали темні, очі погано бачать, вночі світло свічі мало допомагає, але лише заважає, коли довго в рукопис дивлюся; а недуга примушує лежати і стогнати. В такому моєму нездоровому здоров’ї, не знаю, чого чекати — життя чи смерті? В тому воля Господа та буде! До смерті не готовий, хоча за волею і за велінням Господнім мушу готовим бути. [Проте] може Владика мій ще укріпити мою немічність. Осінь для мене тяжка; повітря ростовське дуже погане, а вода дуже нездорова.

Пробач, любимий. Не можу багато писати. По тому чолом б’ю, грішний Димитрій [57].

Близько жовтня 1709 року цариця Парасковія Федорівна поїхала на поклоніння іконі Богородиці Толгській з Москви до Ярославля. Але оскільки, за розталлю до Ярославля добратися було важко, то велено було св. чудотворну ікону принести до Ростова. Димитрій, почуваючи себе нездоровим, покликав свого казначея Філарета і сказав йому: „Се грядутъ въ Ростовъ д†гостьи - Царица Небесная и царица земная; токмо я уже видеть ихъ не сподоблюся, а надлежитъ къ принятію оныхъ готову быть тебЂ, казначею".

26 жовтня, у день свого ангела, святитель почав знемагати від сильних нападів кашлю. Хоча він і служив Літургію в соборі, але повчання доручив сказати по зошиту одному півчому, а сам сидів біля Царських Врат; був і за трапезою в Хрестовій палаті, але нічого не їв. У той же день він приймав архимандрита Переяславського Варлаама, що приїхав до Ростова. 27 жовтня, за настійним проханням, черниця Варсонофії Козинськой, його пострижениці, що була годувальницею царевича Олексія Петровича. Свят. Димитрій у супроводі Варлаама відвідав її, але повернувся, уже підтримуваний служителями. У той же день він написав останній лист свого життя — старому другу Феологу.

Ввечері, наказавши скарбнику своєму ієромонаху Філаретові почастувати архимандрита Варлаама, святитель велів покликати півчих. Свят. Дмитро грівся біля печі, і слухав спів своїх кантів: "Іисусе мой прелюбезный, Надежду мою въ БозЂ полагаю, Ты мой Богъ ІисусЂ, Ты моя радосте". По закінченні співу святитель відпустив усіх, крім одного любимого свого півчого й щонайпильнішого в працях йому помічника писаря мирянина Саву Яковлева. Йому святитель розповів про свою юність, про свої молитви і додав: "и вы, дЂти, такожде молитеся". Нарешті святитель сказав: "время и тебЂ чадо, отыти въ домъ свой". Півчий прийняв від нього благословення, а свят. Димитрій проводжаючи його, поклонився йому ледь не до землі, дякуючи за працю по переписуванню творів. Той зніяковів, святитель ще раз лагідно сказав: "благодарю тя, чадо!" і повернувся в келію, а півчий, заплакавши, пішов. Відпустивши служителів, святитель увійшов в особливу келію для молитви, і там, ранком 28 жовтня 1709 року, був знайдений покійним навколішках, у молитві. Згідно приписки іншою рукою на власноручних хронологічних записів свят. Димитрія, «преставився преосвящений Димитрій митрополит Ростовський і Ярославський грудня 28 числа в п’ятницю в [часі] віддачі часів на світанні» [58]. Три окремих удари в 2000-пудовий дзвін Ростовського соборного храму передали всім жителям Ростова сумну звістку про смерть їхнього великого архипастиря.

30 жовтня тіло свят. Димитрія було перенесене з домового архієрейського храму до собору. 25 листопада він був похований в Ростовському Яковлевському монастирі на вказаному ним самим місці. Поховання здійснював його друг Стефан Яворський. В надгробному слові він неодноразово вигукував: “Свят Димитрій, свят!”. Святим з самої його смерті вважало його і православне населення Ростова [59].

Після смерті святителя було, як водиться, зроблено опис його майна. І цей список є чи не найкращим свідоцтвом його християнського життя. Опис власне майна займає в ньому ледь не найменше місця. Тут фігурує святкова мантія, три ряси, дві ковдри (одна взята у когось на час), дві подушки, чотири килима, дуже незначна кількість посуду, шість різних хрестів (в т.ч. — наперсних і благословенних), панагія. А ось книг лишилося доволі багато.

ПРИМІТКИ