«Я добре знаю, що таке час; але в мене нічого не виходить, коли я беруся пояснювати сутність часу іншим»

(блаж. Августин, єпископ Гіппонський)

У церковному календарі ми маємо окреме встановлене свято, яке відзначає подію народження Ісуса Христа. Але необхідно визнати, що не має історичної достовірності щодо святкування цієї події саме 25 грудня (Західна Церква) і 7 січня (Східна Церква) – н.ст.

Немає жодних свідчень, що ізраїльтяни в часи Христа мали який-небудь звичай, пов'язаний із відзначенням дня народження. А в Священному Писанні згадки про дні народження стосуються лише фараона (Бут. 40:20) та Ірода Антипи, коли загинув Іоан Хреститель (Мф. 14:6; Мк. 6:21). Мало того, проповідник каже, що день смерті кращий за день народження (Екл. 7:1).

Коротко оглянемо питання про святкування Пасхи, яка стала основою для формування церковного календаря, а тому має пряме відношення до святкування Різдва Христового. Як відомо, звичай відзначати свято Пасхи християни перейняли від євреїв – вони святкували її 15 числа місяця нісана (першого весняного місяця за єврейським місячно-сонячним календарем). У Малій Азії послідовники вчення Христа відзначали Пасху разом з євреями, незалежно від того, на який день тижня випадало 15 нісана. А ось найбільш впливові Римська та Олександрійська Церкви, та й не тільки вони, вважали, що Пасху слід святкувати тільки в неділю. Але в яку саме? Розходження між Церквами виливалися в період до 5 тижнів. Тільки І Нікейський собор у 325 р. своїм рішенням усунув протиріччя, зобов'язавши всіх християн святкувати Пасху тільки в неділю і тільки за правилами Олександрійської Церкви. Суть правил: Пасха має відзначатися в першу неділю після пасхального повного місяця, який визначається за Вічним місячно-сонячним церковним календарем.

Перший варіант пасхалії, укладений в Олександрії на початку IV ст., спирався майже на 40 Євангелій, які тоді ще використовувалися. Це ж тільки в 394 р. на Карфагенському соборі вирішили вважати канонічними тексти лише чотирьох із них – від Матфея, Марка, Луки та Іоана. Багато інших відомі дотепер вважаються апокрифічною літературою, забороненою в богослужінні.

Олександрійські богослови вирішили не ускладнювати розрахунків для пасхалій, хоча знали, що сонячний рік менший від сонячного року за юліанським календарем (за кожні 128 років час зсувається в сторону зменшення на одну добу). На теперішній час похибка складає 13 діб, тому Православна Церква вважає початком нового року 14 січня – н.ст.

Що стосується відліку часу від народження Христа (2012 років), то в цьому заслуга монаха Діонісія Малого, який жив наприкінці V – в середині VI ст. Саме він за вказівкою папи Іоана І взявся за вирахування часу святкування Пасхи, а також здійснив синхронізацію римської і християнської історії. За його підрахунками, Христос народився через 754 роки після заснування Риму (у часи Христа в Римській імперії користувалися і календарем «від заснування Риму» – поряд із більш використовуваним, запровадженим Юлієм Цезарем). Це й поклало початок системі відліку часу «нашої ери», якою користуємося дотепер.

У часи Діонісія Малого в християн уже не було суперечок, коли відзначати головні свята – Різдво Христове і Воскресіння, адже святкування Пасхи, як сказано, визначив Нікейський собор. А Єфеський собор ще в 431 р. ухвалив рішення відзначати Різдво Христове 25 грудня, щоб, як вважається, «витіснити відзначуване цього дня свято язичницького бога Митри». Іншими словами кажучи, число і місяць виявилися названі на сто років раніше, ніж рік народження, який і визначив Діонісій. Він же вважав, що Воскресіння слід відзначати 25 березня. З цими датами пов'язана своя особлива логіка. Після 25 грудня починається збільшення тривалості дня (після зимового сонцестояння), а після 25 березня день стає довшим за ніч.

Доречно коротко оглянути історію становлення свята Різдва Христового в історії Церкви Христової. У циклі річних свят перше місце належить святу Різдва Христового. Згідно зі свідченням Євангелія, отці Церкви у своїх творах зображають свято Різдва Христового найвеличнішим, всесвітнім і радісним святом, що є початком і основою для інших свят. «Із скарбниці цього славного дня, – говорить св. Єфрем Сирін (+?373р.), – усі дні запозичують блага свої. Великий, Господи, цей день твій, усіма вшановується день Різдва Твого».

«Ось настає, – говорить свт. Іоан Золотоустий, – свято найчесніше й найважливіше від усіх інших свят. Хто назве його матір'ю усіх інших свят, той не погрішить. Що ж це за свято? Це Різдво Христове по плоті: у цьому свята мають початок і основу свою і Богоявлення і священна Пасха, Вознесіння Господнє і П'ятдесятниця» (Бесіда VI про бл. Філогонію) . У ІІ ст. на святкування дня Різдва Христового 25 грудня (за ст. ст.) вказує св. Климент Олександрійський (+?211-218). У ІІІ ст. про свято Різдва Христового, яке, за його словами існувало й раніше, згадує св. Іполит (1-а пол. ІІІ ст.), призначаючи читання Євангелія у цей день із 1-ї глави від Матфея. У V книзі Апостольських Постанов (ІІІ-IV ст.) є така настанова: «Дні святкові вшановуйте і, перш за все, день Різдва Господнього, звершуючи його у двадцять п'ятий день дев'ятого місяця" (тобто грудня) . У VIII книзі цієї ж пам'ятки говориться, що на свято забороняється працювати, тому що "у цей день дана людям несподівана благодать – народження Слова Божого Ісуса Христа від Діви Марії для спасіння світу».

Зі святом Різдва Христового у древності було тісно пов'язане святкування в один день Хрещення Господнього. Вперше про свято Богоявлення згадує св. Климент Олександрійський (?211-218), пізніше свмч. Іполит Римський (1-ша пол. ІІІ ст.) і св. Григорій Чудотворець. Говорячи в «Строматах» про різні намагання і способи встановити хронологію дня Різдва і смерті Ісуса Христа, св. Климент зазначає: «Дехто стверджує, що воно (Різдво Христове) було в роки Августа у 25 день Пахона (грудня); послідовники ж Василіда святкують і день хрещення Його, проводячи всю попередню ніч в читаннях; вони говорять, що воно було у 15 рік Тиверія…». Отже, в Олександрії при Клименті у православних цього свята ще не було. Можливо, василидіани раніше православних прийшли до думки про святкування дня Хрещення Господнього і назвали його Богоявленням, бо за поглядом цих єретиків Христос став Сином Божим саме з моменту Хрещення і зішестя на Нього Духа Святого. У православних свято могло бути встановлене на противагу єретичному і в нього, звичайно, був укладений інший смисл. Згадка про свято Богоявлення у «Заповіті Господа нашого Ісуса Христа» (III ст.) свідчить, що у ІІІ ст. свято мало широке розповсюдження.

Свято Богоявлення (?? ??о?????? або ?????????) уводиться в самих віддалених країнах: згадується у Фракії у 304 р., в Галлії (Франція) в 361р., в Іспанії у 380р.; тільки донатисти в Африці відкидають його як нововведення. Але не скрізь це свято святкується однаково. Згідно з «Апостольськими Постановами» і древнім коптським календарем це свято присвячене Хрещенню Господньому. Бл. Августин у своїх шести словах на цей день говорить тільки про поклоніння волхвів. Для всього майже Сходу до кінця IV ст. це було свято на честь Різдва Христового. Ось як описує святкування його в Єрусалимі паломниця Сільвія (Етерія) Аквітанка: «Початок опису не зберігся, а розповідається вже про повернення літії в Єрусалим з Вифлеєму при співанні "Благословенний, хто йде в ім'я Господнє"; літія підходила до Єрусалиму перед світанком: таким чином, напередодні свята усю ніч звершувалось бдіння у Вифлеємській церкві, яке продовжувалося там кліриками та монахами після виходу єпископа з частиною духовенства та віруючих. Літія входить з єпископом у храм Воскресіння, де горить багато лампад; там співаються псалми, читаються молитви, від єпископа отримують благословення спочатку оголошені, потім вірні. О 2 годині (7- й ранку за нашим часом) служиться в Мартиріумі літургія з проповіддю та читаннями, а після неї зі співом йдуть у храм Воскресіння і близько 6-ї години (12-ї дня) чиниться відпуст. На 2-й і 3-й день служби звершуються так само тривало й радісно у Мартиріумі (на Голгофі Що це свято присвячено Різдву, видно з того, що святкове богослужіння урочисто звершується у Вифлеємі, а також зі свідчення Сільвії, що через 40 днів після цього свята вшановується Стрітення Господнє».

Не тільки в Єрусалимі у цей час (кінець IV ст.) свято Різдва Христового немовби затінило інші згадки, пов'язані зі святкуванням Хрещення Господнього. Так було й на всьому Сході. Св. Єпифаній Кіпрський (+ 403р.) доводить (в полеміці з алогами), що народження Спасителя було 6 січня, а хрещення 8 листопада. Як свідчить преп. Іоан Касіан (IV ст.), в Єгипті під Богоявленням «розуміють Хрещення Господнє і народження по тілу, й тому торжество того й іншого таїнства святкують не у два дні, як у західних областях, а в один» (Собеседование, Х, 2). Вірменська Церква і до цього часу святкує Різдво Христове 6 січня. Навіть після того, як Схід під впливом Заходу відокремив свято Різдва від Богоявлення, перше свято продовжували називати Богоявленням. Св. Василій Великий говорить про Різдво Христове: «Будемо називати це свято наше Богоявленням» (Василій Великий, сл. 25 на Різдво). Св. Григорій Богослов пише: «Тепер ми святкуємо Богоявлення, або свято Різдва» .

Як вважає прот. С. Булгаков, свято, що святкувалось у древності 6 січня, мало особливий характер й не було присвячене ні народженню Ісуса Христа, ні Його хрещенню, а означало явлення Бога у тілі, одкровення у Христі і через Христа Божественної благодаті, від чого і називалось Богоявленням або, точніше, явленням – ?????????. Основою для святкування Різдва Христового 6 січня послужила не історична відповідність цього числа з днем народження Господа, який і для древності залишався невідомим, а таємниче розуміння відношення між першим і другим Адамом, між винуватцем гріха і смерті та Начальником життя і спасіння. Другий Адам, за таємничим баченням (созерцанием – слов.) древньої Церкви, народився і помер у той же день, в який був створений і помер перший Адам, – у 6-й, якому відповідало 6 січня першого місяця року .

Тільки з IV ст. між Східними і Західними Церквами встановлюється єдність щодо святкування свята Різдва Христового 25 грудня. Найраніше свято Різдва відокремилось від Богоявлення у Римській церкві. За свідченням Іоана, єп. Нікейського (ІХ ст.), ця церква почала святкувати Різдво Христове при папі Юлії (337-352). «В одній збірній календарно-хронологічній пам'ятці, доведеній до 354 року, 25 грудня вказано святкування «дня народження Христа у Віфлеємі». Папа Ліверій (352-366) при посвяченні у чернецтво сестри св. Амвросія Медіоланського Марцеліни у день Різдва Христового вказує їй на значимість цього співпадіння, а також говорить про перетворення води у вино в Кані Галілейській і чудо насичення 4000 чоловік Ісусом Христом» . Це означає, що свято Різдва святкувалось уже окремо, але в той же час воно ще асоціювалося у свідомості римських християн з Богоявленням, бо ці два чуда відносяться до останнього.

Із західних отців саме раннє слово на Різдво Христове належить Зенону Веронському (?380). М. Скабаланович вважає, що на Сході свято вперше почало святкуватись у Каппадокії, і що воно там уведене св. Василієм Великим (?379). Збереглось його «Слово на Різдво Христове». Заслугу встановлення святкування Різдва у Константинополі Скабаланович приписує св. Григорію Богослову, який у церкві під назвою «Анастасія» (Воскресіння) вперше святкував Різдво 25 грудня 379 року .

Святкувакння Різдва Христового 25 грудня у Східній Церкві було введене в 2-ій пол. IVст. Вперше окреме святкування Різдва було введено в Константинопольській Церкві близько 377р. за указом імператора Аркадія і завдяки енергії і красномовству св. Іоана Золотоустого. В Антіохії св. Іоан Золотоустий у своєму слові на пам'ять свмч. Хрисогона 20 грудня 386 або 388 р. сказав, що 25 грудня вперше тут буде святкуватись Різдво Христове, хоч на Заході воно святкується давно. Він відзначив, що в Антіохії знали про це святкування років 10 назад, і було багато суперечок: одні говорили, що на Заході воно святкується здавна, інші вважали його нововведенням. Св. Іоан Золотоустий закликав віруючих до вшанування свята, приводячи такі докази необхідності цього: а) свято швидко розповсюджується; б) 25 грудня є днем народження Спасителя, що підтверджується документами про перепис при Августі, які зберігаються в Римі; в) святитель вважає, що явлення архангела Гавриїла Захарії було у місяці тісрі (вересні), а народження у грудні (Бесіда на Різдво Христове).

Дещо пізніше нове свято отримало визнання і в інших двох центрах тогочасного християнства – Олександрії та Єрусалимі. Якщо під час перебування прп. Іоана Касіана в Єгипті (близько 380 р.) там ще не було свята 25 грудня, то в 432р. (в патріаршество св. Кирила Олександрійського) подорожуючий єп. Емеський Павло говорить проповідь на Різдво Христове, що святкувалось уже 25 грудня. Щодо Єрусалиму, то там, як уже зазначалось, паломниця Етерія була присутня на святкуванні Різдва Христового 6 січня (близько 385 року). Святитель Василій Селевкійський (+460р.) свідчить, що святкувати Різдво Христове в Єрусалимі почав св. Ювеналій, єп. Єрусалимський (425-428рр.).”

Таким чином, велич і глибока християнська сутність свята Різдва Христового сприяли його розповсюдженню й урочистому святкуванню як на Заході, так і на Сході. На початку IV ст., з появою і розповсюдженням аріанства, з’явився новий мотив для святкуваня Різдва. Наостанок, віднесенням свята на 25 грудня Церква створила противагу язичницькому культу сонця й уберігала віруючих від участі в ньому. Тим більше, що в Новому Завіті Спаситель часто називається «Сонцем правди», «Світлом для світу».

прот. Віталій Лотоцький,
кандидат богословських наук,
Ректор Рівненської духовної семінарії

Прес-служба

Богословського відділення