Під такою назвою відбувся літературно-мистецький вечір, приурочений 201-й річниці від Дня народження Тараса Григоровича Шевченка.

Прикметно, що ініціаторами його проведення виступили Студенти-Шевченколюби філософсько-теологічного, філологічного та факультету педагогіки, психології і соціальної роботи, а підготовку святкування взяли на себе Галина Загайська, Інеса Макар, дияк. Ігор Луцан та Микола Шкрібляк (сценарій і постановка).

     І хоча гостям та учасникам свята довелося півтори години тиснутися в 22 аудиторії, що погано пристосована до проведення подібного роду заходів, ба навіть, читання лекцій (там всього одна розетка, «совкового» зразка та й та не працює, а сонце б’є через вікна так, що сліпнуть очі, а ще припікає так, що піт з людини стікає, як віск із запаленої в День св. Петра й Павла свічки), то була справжня Шевченкіана з філософсько-літературними роздумами про життєвий і творчий шляхШевченка, про його вічно живі і нові заповіти таїх місце у вихованні духовно-патріотичних поривів сучасних українців. То була Шевченкіана з молитвами, думами, віршами та піснями…
     Митці-аматори продемонстрували високий артистичний рівень та духовну єдність з творчим генієм Великого Кобзаря. Передаючи загальні враження від побаченого та почутого, Тамара Шестакова сказала: «Побивши з яким душевним трепетом, чуттям і відчуттям молоді люди читають Шевченка, декламують його вірші та співають його гімни і з якою відповідальністю і любов’ю вони все це роблять, я вкотре пересвідчилася в тому, що наша дума, наша пісня таки не вмре, не загине і батько нашої нації – наш славний Тарас – таки пануватиме поки живуть люди і поки сонце з неба сяє його незабудуть»!
     Апофеозу святу, поза будь-яким сумнівом, додали своїм віртуозним виконанням пісень на вірші Т. Шевченка та про Шевченка вокальний ансамбль  богословського відділення «Менестрель» (художній керівник дияк. Ігор Луцан) тавокальний квартет«Бельканто» (худ. кер. Андрій Бигар).

     Особливістю цьогорічних святкувань стало те, що геній Шевченко вдячні нащадки вперше вшановували різними мовами:спочатку наймилішою і найріднішою поетові– українською, а далі – англійською (), французькою (), румунською () і, навіть, латиною ().Ніхто на це не сподівався, але це стало своєрідною відповіддю російським окупантам Криму, які заборонили українцям і татарському народові публічно вшановувати Т. Шевченка на анексованій території.

 «Шевченкова поезія давно стала найважливішою та нетлінною компонентою духовного єства українського народу. Шевченко – це не лише те, що вивчають, а й те чим живуть, з чого черпають сили і надії. Отже, Шевченкові словота чинсьогодні, як ніколи, повинні надихати нас на рішучу боротьбу за волю, утвердження миру та любові між народами» – наголошували ведучі свята (Іринка Лазоревич та Ваня Куцак).

 «Дорогі однодумці, Шевченколюби, а значить і Українолюби, – на завершення урочистостей звернувся до присутніх М. Шкрібляк, – дехто й досі не розуміє навіщо так багато уваги приділяти Шевченку, мовляв, є омріяна Шевченком незалежна Україна, є українська нація; треба дивитися в майбутнє, а не вічно корпатися в минулому… Але ж ми збираємося щороку не для того, щоб ідеалізувати, обожнювати чи канонізувати Шевченка, а для того, щобвтамувати духовну спрагу, напившись цілющої води, що б’єключем із його невисихаючого джерела віршів і прози Великого Кобзаря – провісника волі і великого титана в царстві духу, в царстві людської культури. Ми збираємося для того, щоб набратися сили, аби могти гідно сповняти його заповіти: «Свою Україну любіть, любіть її вовремя люте, в остатнутяжкуюминуту за неї Господа моліть»! Або ж: «Молітесь Богові одному,молітесь правді…, а більше на землі нікому не поклонітесь»!А хіба потрібно  комусь доводити, що Шевченко в наш час актуальний більше, ніж будь-яку іншу епоху українського державотворення. Невже ми не бачимо, що сьогоднішня Україна, як пророкував поет, доборолась до самого краю, і коли, гірше ляха свої діти її розпинають.

  Переконаний, вам не потрібні мої заклики, бо ви знаєте і цінуєте Кобзаря не гірше, за мене. Але мушу це говорити, бо хочу, щоб і ваші друзі, ваші близькі та знайомі стали такими, як ви і так, як ви подружилися з Шевченком і полюбили його творчість. А тому, дозвольте мені процитувати вамфілософа та ідейного натхненника українського націоналізму Дмитра Донцова, який застерігав: «Про Шевченка треба нині не на святах говорити, а кричати на вулицях і перехрестях. Щоб як дзвін тривоги калатало його слово! Ніколи ж бо не був він такий актуальний, як в наш час. Ніколи ж бо не було між нами стільки поглухлих, стільки сліпих…».
     Наостанок, ведучі, від імені всієї святочної аудиторії,виголосили перед Тарасовим образом своє щире зізнання та обіцянку, передавши його ж словами до І. Котляревського: «Будеш, батьку, панувати,
Поки живуть люди; Поки сонце з неба сяє, Тебе не забудуть»!

Джерело: ФТФ