Преподобний Аліпій стовпник народився в місті Адріанополі в Пафлагонії. Мати його, християнка, рано залишилася вдовою, віддала сина в послух і на навчання єпископу Феодору, а сама, роздавши маєток убогим, стала проходити послух при церкві і була удостоєна звання дияконіси.

Через деякий час помер чоловік її, і, не побажавши вдруге вийти заміж, вона стала проводити свій час в дівстві, в пості та молитві, догоджаючи Богові чистотою свого життя, і разом з сином, покладаючи всю свою надію на істинного Отця сиріт і вдів.

Вигодувавши свого сина, і прирікши його на служіння Богу, вона, як давніше Анна, мати Самуїла (1Цар.1 :24-28), відвела його в храм Божий і вручила Адріанопольському єпископу, блаженному Феодору. Духом зрозумівши благодать Божу, спочившу на отроці, єпископ сильно полюбив його і почав навчати Божественному Писанню. Прийшовши в вік, Аліпій перевершив своїх однолітків мудрістю і розумом, і доброю поведінкою і чеснотами здобував собі любов у Бога і людей. Душа його була сповнена страху Божого, смиренності і лагідності; по мудрості ж своїй він показував як би мудрість сивини: "мудрість є сивина для людей, і беспорочне життя - вік старості" (Прем.Сол.4: 9). Заради цих чеснот він був призначений церковним економом, а потім висвячений у сан диякона, і в цьому сані здійснював своє непорочне служіння Богу.

Через деякий час, Аліпій забажав самотнього життя, щоб у безмовності одному старанніше служити Богу і насолоджуватися невпинним богомисліем. Це бажання серця свого він відкрив своїй праведним матері, яка, подібно Анні пророчиці, не відходила від церкви, і в пості та молитві день і ніч робила своє служіння Богу, вона вже давно роздала своє майно бідним і, заручена Христу, була поставлена в дияконисицею . Аліпій сказав своїй матері:

- Я хочу піти на схід, - сказав він їй, - тому що я чув, що там, в пустелях, живе в мовчанні багато святих отців; я перебуватиму з ними і, дивлячись на їхнє богоугодне життя, постараюся, з Божою допомогою, наслідувати їх доброчесного життя. Ти ж, мати моя, молися за мене, щоб Господь, за Своєю святою волею направив мій шлях і щоб Йому було завгодно моє починання.

Анітрохи не засмучуючись розлукою з сином, мати підняла до неба свої руки і, після старанної молитви до Бога, благословила його і відпустила з миром. Не сказавши нікому, крім матері, святий Аліпій покинув рідний Адріанополь, і подався в дорогу. Звістка про його відхід сильно засмутило єпископа Феодора, клір та мирян, позбулися в ньому доброго співгромадянина, який прикрашав Церкву Божу прикладом свого доброчесного, ангельського життя, і приносив багатьом з вірних чад її велику користь. Єпископ негайно ж розіслав всюди на пошуки святого своїх слуг які, через трохи часу, знайшли його в Евхаіте в день святкування пам'яті святого мученика Феодора. Тільки з великим трудом, вдаючись, - то до мольби, то до погроз, вдалося повернути його назад на батьківщину, бо Богу не було угодно, щоб Пафлагонія позбулася такого світильника, яким багато хто мав бути призваний з гріховної тьми до світла богоугодного життя. Повернувшись в свій будинок, святий Аліпій сльно сумував про невдалу подорож і невиконане бажання. Але Бог потішив його сум божественним явищем. Якийсь дивний чоловік, краще сказати - Ангел Божий явився йому у видінні і сказав:

- Не тужи, Аліпій, про повернення з бажаного шляху, але твердо знай, що свято всяке місце, яке обирає хто любить Бога, людина для благочестивого і богоугодного життя.

Втішений цим баченням, Аліпій перестав сумувати й продовжував своє чернече життя, старанно борючись і служачи Богові. Однак його не залишало бажання усамітнитися в якому-небудь безлюдному місці. Тому він багато разів виходив з дому і обходив навколишні гори, поля і ліси, шукаючи місця, зручного для самітнього спілкування з Богом. Піднявшись одного разу на гору, розташовану на південь від міста, він знайшов на ній високе і мальовниче місце, віддалене від міського шуму і турбот. Воно сподобалося йому і, принісши знаряддя для копання, він вирив собі тут колодязь. При цьому, він не стільки працюючи заступом, скільки вустами старанно молячись Богу, і Він вивів з землі воду. Закінчивши цю працю, святий Аліпій пішов до єпископа, просячи дозволити йому оселитися там і побудувати церкву. Єпископ, хоча і не стримував йому виконати це бажання, проте таємно послав слуг завалити джерело великими каменями і засипати його землею: йому не хотілося, щоб блаженний оселився на цьому місці, так як гора була дуже висока і майже неприступна для всякого, хто б побажав відвідати святого, і до того ж перебувала далеко від міста; єпископ бажав, щоб Аліпій оселився ближче до міста і в більш зручному місці. Знайшовши своє джерело засипаним, блаженний залишив цю гору і став шукати собі інше місце в околицях міста.

Перед самим містом була розташована пустеля, в якій у давні часи язичники-елліни ховали своїх небіжчиків. Пустеля була населена легіонами нечистих духів; внаслідок цього всі боялися того місця і ніхто не міг пройти через нього по причині жахів, що наводяться бісами. Помітивши, що всі уникають цієї пустелі, блаженний Аліпій оселився там в одному з гробів; над труною стояв кам'яний стовп, а на стовпі ідол. Розтрощивши ідола, як глиняний посуд, преподобний спорудив на його місці чесний хрест. Таким чином, анітрохи не боячись жахів бісівських і нападів, він почав там жити, далеко проганяючи від себе бісівські напади зброєю хреста і стрілами своїх молитов. Одного разу під час сну святому Аліпію постали у баченні два чесних чоловіка, одіті в священицькі ризи і сказали йому:

- Навіщо ти так довго змусив нас чекати тебе тут, чоловіче Божий? Якщо ти той Аліпій, якому призначено від Бога освятити це місце і помножити на ньому славослів'я Боже, то Приступи негайно до тієї справи, яку тобі личить зробити.

Прокинувшись, преподобний здивувався словами бачених ним мужів, дивуючись, хто вони такі, і що йому належить вчинити на цьому місці, щоб помножити славослів'я Бога. Незабаром після цього єпископу Адріанопольському Феодору знадобилося для чогось з'їздити до царя, і святий Аліпій мав супроводжувати його в якості клірика. Проти свого бажання і підкоряючись лише волі єпископа, він відправився в шлях і провів його до Халкидону, де єпископ мав намір сісти на корабель, щоб відплисти до Царгорода.

Тим часом Аліпій увійшов в одну церкву, розташовану на березі моря і, помолившись в ній, задрімав. І ось постала йому у видінні діва прекрасна, як сонце, і сказала:

- Встань швидше, Аліпій!

Здивований її красою, Аліпій запитав її:

- Хто ти, пані, і чому велиш мені швидше стати?

- Я Євфімія, раба Христова і мучениця, - відповіла вона. - Встань і, якщо хочеш, підемо в твою батьківщину! З волі Божої я буду твоєю супутницею і помічницею.

Коли свята мучениця вимовила ці слова, Аліпій прокинувся і не побачив нікого перед собою, але серце його було повно духовної радості. Він зрозумів, що Бог хоче його повернення до безмовності. Тому, залишивши єпископа, він повернувся на батьківщину, супроводжуваний невидимою допомогою і молитвами святої великомучениці Євфимії, чудовий образ якої і солодку розмову він весь час зберігав у своєму серці, і радів духом.

Прийшовши до Адріанополя, у свою безмовну пустелю, він задумав побудувати на цьому місці церкву в ім'я святої Євфимії. Потрібних коштів для цього він не мав, бо, роздавши все свій маєток і пішовши за зубожілим нас заради Господом, він, як жебрак, не мав ні золота, ні срібла, ні навіть міді при поясі. Тоді він благав знайомих йому громадян та сусідів допомогти йому. Дізнавшись про його бажання, вони із старанністю приносили йому все потрібне і незабаром між язичницькими трунами була створена церква в ім'я святої мучениці Євфимії. Коли рів для бетону було вирито, святому Аліпію знову з'явилися уві сні два вищезгаданих чоловіків в ієрейських вбраннях. Один із них тримав у руці кадильницю й кадил рів, знаменуючи цим, яка велика тут має бути церква, інший же співав:

- Осанна місцю цьому!

Невідомо, хто були ці мужі, - але через якийсь час, там були знайдені нетлінні і запашні мощі тих двох чоловіків, які двічі були в об'явленні Аліпію. За його велінням, ці святі мощі були покладені в збудованій ним церкві.

Ще до освячення церкви легіони бісівські, бачачи, що, по старанню святого Аліпія, серед їх житла споруджується селище святих, і там, де вони наводили на всіх страх і жах, починає бути Божа благодать, з великим криком і криком кинулися на новозбудовану церква і на келію святого, бажаючи зруйнувати будівлю до самого заснування і, настрашивши святого чоловіка, вигнати його звідти. У своїй люті біси волали різними голосами, як роздратовані звірі, або розгнівані ратники: але воїн Христовий став на молитву, озброївся нею, як непереможною зброєю і негайно переміг примарну силу бісівську, так що біси бігли з ганьбою, як пил, що вітер її розвіває.

Коли церква була освячена, то з міста почав стікатися до неї народ, щоб славословити Бога і послухати душекорисність повчання святого. Тоді Аліпій, озброюючись ще сильніше проти ворога, піднявся на стовп, подібно до святого Симеона, першого Стовпника, і став як би страж, здалеку вбачаючи наступаючі ополчення бісівські і мужньо борючись з ними день і ніч. Біси ж, хоча завжди бували поборені ним, проте не припиняли своїх безсоромних нападів на святого.

Одного разу вночі злі духи почали кидати в Аліпія камінням, завдаючи йому сильних поранень. Переносячи удари каменів святий сказав бісам:

- Що вам треба від мене, людиноненависні і згубні біси? Даремно обурюєтеся ви і злісно бунутуєте проти рабів Божих. Ці камені, які ви кидаєте в мене, будуть свідчити перед Христом в день другого пришестя про ваше безсоромне зухвальство і злість. Знайте, що я ні в що ставлю ваше метання каменів і вважаю його як би дитячою грою. Ось я знімаю легкі дошки, які служили покровом над моєю головою, щоб з великою зручністю приймати удари і перетерпіти заради Господа мого те, що зазнав святий першомученик Стефан. Ви вбили його руками юдеїв, з якими і успадкуєте гієну вогненну.

Чуючи ці слова і розуміючи, що непереможний страдалец готовий все перетерпіти для Бога, біси розбіглися в різні боки від того місця. Це чули в ту ніч деякі перехожі, які бачили також і бісів, які втекли звідти під різними видами, голосно ридали й кричали:

- Аліпій вигнав нас з нашої оселі! Куди нам іти? Нам ніде немає місця!

Преподобний же зняв зі стовпа легкий навіс, над його головою, і стояв, маючи небо своїм єдиним покривом, мужньо переносячи холоднечу і спеку, дощ і град, сніг і мороз. І був він таким добровільним мучеником не короткий час, але 53 роки, страждаючи на своєму стовпі, як би прикутий до хреста. І приходило до нього в цей час безліч народу, чоловіків і дружин, юнаків і старців, щоб послухати його корисних повчань і отримати зцілення недуг. З причини того, що багато хто з них оселилися тут же при ньому, святий наказав влаштувати два монастирі, чоловічий і жіночий, один по один бік стовпа, інший - по другий. Сам же стояв на стовпі посередині, просвіщаючи обидва монастиря своїм вченням і прикладом свого Ангельського життя і захищаючи їх своїми молитвами. Аліпій дав їм закони і статути чернечого життя, звелівши ретельно утримувати себе від підступів бісівських, притому жінкам він особливо наказав ніколи не показуватися на очі чоловіків.

У жіночому монастирі жила мати блаженного Аліпія зі своєю дочкою, а його сестрою Марією, та інші знатні дружини Адріанаполя і між ними якісь Євфимія і Еввула, що залишили весь свій маєток, дітей, рідних та друзів і всю суєту і солодкість світу цього, щоб зодягнутися в ангельський образ, життям же своїм уподібнитися самим ангелам.

Мати преподобного була в сані диякониси і, хоча жила чернечим життям, однак не хотіла постригатися,

- Одне і теж - бути дияконисою або черницею, - говорила вона.

Син неодноразово благав її зодягнутися в чернечий одяг, але вона не слухала його, поки не отримала вказівки на це в нічному видінні. Тоді вона вже сама стала просити сина про постригу її в чернецтво. Їй представилися в баченні багаті палати, усередині яких чулося сладкогласной спів, до Бога. Коли вона захотіла увійти туди, то якийсь славний і світлоносний чоловік, що стояв біля входу в палати, загородив їй вхід і сказав:

- Ти не ввійдеш сюди, бо тут радіють рабині Господні, що послужили Йому в чернечому сані. На тобі ж ні шати чернечого, тому ти і не можеш увійти сюди і взяти участь в їх радості.

Слова ці сильно присоромили мати святого Аліпія, і, прокинувшись, вона стала просити сина, щоб її постригли в чернечий сан. Після постригу вона подвоїла подвиги, докладаючи до колишніх своїх праць нові.

Проживши ще багато років у чернецтві, вона відійшла до Господа, догодивши Йому на землі. Син же її, преподобний отець наш Аліпій, був так угодний Богу, що ще за життя свого був осяянний небесним світлом: кілька разів над головою його був вогненний стовп, що сягав аж до хмар і опромінює все місце навколо його. Явище це відбувалося часто, іноді вдень, іноді вночі, більше ж переважно вночі, і, коли траплялися грім і блискавка, то це небесне світло над святим було вище того кам'яного стовпа, на якому він стояв.

Багато хто з віруючих свято живучи сподоблялися бачити це, інші, кому траплялося спостерігати світло здалеку, думали, що стовп святого горить справжнім речовим вогнем. Гідні ж ясно могли дивитися на це невимовне знамення небесної слави: так прославляв Бог Свого угодника.

І багато створив чудес святий благодаттю Христовою, зціляв хворих, виганяв бісів з людей, прорікав майбутнє. За чотирнадцять років до кончини, ноги його були вражені лютою хворобою, так що весь цей час він не міг стояти і до самого свого преставлення лежав на одному боці. Коли учні святого хотіли перевернути його на інший бік, він не дозволяв їм, але терпів увесь біль, як другий Іов, дякуючи Богові. І по представленні його багато зцілень подавалося хворим від його святих мощей на славу Христа, Бога нашого, слава з Отцем і Святим Духом на віки. Амінь.

Тропар, глас 1:

 Терпіння стовп був єси, ревністю праотцю преподобний, Іову у пристрастях, Йосипу у спокусі, і бетілесним проживання, був в тілі, Аліпій отче наш, моли Христа Бога, спастися душам нашим.